Ярослав Трінчук - Кожному своє

В залі запанувала тиша. Потім у когось вихопилось: «Феноменально!», та професор підняв руку.

– Потім «Цезар» замок, і ми подумали, що десь помилились, коли раптом машина заговорила. Перша її фраза «Навіщо ви це зробили?» стосувалась, безперечно, змовників, але ми розгубились. Створилось враження, ніби машина з нами розмовляє, а вона нас не повинна знати. Згодом усе з’ясувалось, але ми виявили, що у «Цезаря» «провали в пам’яті». Все-таки ми не знаємо всього, що знав сам Цезар. Тоді шляхом самовибору дозволяємо машині опрацьовувати додаткову інформацію. «Цезар» ніби сам себе «редагує». Наприклад, ми не знаємо усіх коханок Цезаря. Ми програмуємо типи патриціанок, з якими він міг спілкуватись, і, уявляєте, машина сама підказує нам. Далі почалося найскладніше – «Цезар» став «лукавити». Наш герой почав обманювати нас, гратися. Ми не знали, що робити. Тоді поставили паралельно другу машину з додатковою програмою на абсолютну чесність, щось ніби копію «Цезаря», з тією лиш різницею, що вона позбавлена інстинкту і емоцій. Так от ця машина відразу ж вказала на неправду. Довелося «Цезаря» покарати.

– Цікаво, як? – спитала Надія.

– Ми підсилили інстинкт голоду і не дали можливості нейтралізувати його… Згодом «Цезар! попросився… Коли реконструкція була готовою, дозволили їй моделювати своє продовження. Програмуємо історичний процес і пропонуємо «Цезарю» зайняти місце в ньому. В цей час ми «знайомимось».

– Значить, ваш «Цезар» міг би запросто поговорити, ну, скажімо, з «Наполеоном?» – спитав полковник.

– Якраз ця розмова – найцікавіша в експерименті.

– А можна її почути?

– Поки-що ні. Ми збираємося опублікувати результати роботи, там і помістимо діалог. А зараз покажу інше. Саме цим методом ми спробували реконструювати Ісуса Христа – звичайно, лише його людську сутність – на моменті, коли він сказав «Звершилося». І, знаєте, містика якась. Комп’ютер блокує й не дає виходу інформації. Усі моделі є, а Христа нема.

– Я атеїст, пане професоре, вибачте, не розігруйте нас, – сказав полковник.

– Не поспішайте, шановний. У природі на генетичному рівні є заборонені зони. Вівця не може народити вовченят. Цього, на жаль, не знав Дарвін. Якраз оці заборонені зони є свідченням, що жива природа має Творця… Я це для чого? Наші комп’ютери уже на такому рівні, що утворюються заборонені зони, але давайте по порядку… «Юда» починається у нас з того моменту, коли він закинув собі уже мотузку. Ось тут запис нашої розмови. Правда, голос Христа – наша вигадка, зрозуміло, таки з допомогою машини. Зате «Юда» «справжній». Якщо хочете послухати…

– Хочемо, хочемо! – закричали гості, і Григорій Федорович увімкнув магнітофон.

Юда:І кому це захотілося виймати мене з петлі?

Професор:Як ви себе почуваєте?

Юда:Не знаю, як вони, а я паскудно.

– Я зробив помилку, – зауважив Братишин. – Він не розуміє, коли до нього звертаються на «ви». Але слухайте далі.

Голос Христа:Господи, навіщо довго так?..

Юда:Що я чую! Голос учителя! Так значить все неправда!? Чи може, я уже на тому світі?

Професор:А це залежить з якого світу дивитися: з того, чи з цього.

Юда:Ти хто?

Професор:Я той, хто дав тобі життя.

Юда:Тоді і забери його, я не хочу бути разом з Христом.

Професор:На жаль, це неможливо. Тобі з ним доведеться зустрітись наодинці, і то зараз, у цю хвилину.

Юда:Ні! Благаю, не роби цього!

Голос Христа:Мені здавалося, що випив чашу я до дна…

Професор:Я прошу Тебе відповісти на запитання. Юда хотів позбавити себе життя. Як Ти ставишся до цього?

Голос Христа:Він не один нещасний.

Юда:Учителю, убий мене, ти ж знаєш, я не заради грошей… Усі хотіли цього… Навіть Ти… А я ждав чуда.

Голос Христа:Не лукав. Тепер то непотрібно.

Юда:Хтось повинен був це зробити. Чому ж не я? По-правді, я не думав, що так закінчиться усе. Тиждень тому єрусалимський плебс кричав Тобі «Осанна!». Він ждав, що ти почнеш годувати, а Ти зі своїм повчанням… Натовп не любить, коли його учать і не терпить переваги пророка над собою… От якби Ти, що було б цілком природно, вдарив Пілата громом, от тоді всі упали б ниць перед Тобою… а Ти віддав себе їм на наругу… Натовп не любить слабого… Ось і наслідки, а я тут ні при чому.

Голос Христа:Знову лукавиш, Юдо. Хіба зрада твоя в тому, що ти поцілував мене? Вона в тому, що ти зійшов з дороги і не прийшов туди, куди збирався… А тепер я хочу, щоб все це припинилось…