Сергій Батурин - Операція «Вишиванка»

– І давно ви цим займаєтеся? – не вгамовувалася мати.

Зрештою, двоє дорослих людей на підставі взаємної згоди із задоволенням робили те, що радянськими законами начебто заборонено не було… Він не витримав:

– Ми повнолітні, і все це відбувається у нас за згодою. Чого ви від мене хочете?

– Як чесний чоловік ти зобов'язаний одружитися, – з кам'яним обличчям видав батько сталевим голосом.

– Тату, я її не кохаю, – заперечив юнак.

– Отже, займатися статевими зносинами, – старомодно назвав секс глава сім'ї, – з дівчиною ти хочеш, а як одружитися – ти її не кохаєш?

– Та й вона мене не кохає, це в нас просто данина природі. Ми ж дорослі люди! – спробував відстояти свою позицію син. – У нас є в цьому потреба, і вона природна…

– Бач, не кохає, – включилася до розмови мати. – Багато ти знаєш про любов! Та якщо дівчина дозволяє тобі робити таке, то вона кохає!

У голосі матері звучало непідробне переконання: в її часи і в її колі найчастіше траплялося саме так.

– Слухай, що мати говорить! – владно й дещо роздратовано велів батько. – І ще: ти хіба не розумієш, в якому будинку ми живемо?

Будинок дійсно був непростим: одним з трьох або чотирьох, побудованих управлінням справами ЦК КПУ в межиріччі вулиць Суворова і Лейпцизької й заселених відповідальними партійними працівниками досить високого рангу. Звісно, тут і взаємини у мешканців специфічні, і увага до них особлива… Сім'я не так давно переїхала сюди з відомчого будинку комітету держбезпеки на вулиці Чекістів. Тут і квартира була кращою: чотири роздільних кімнати пристойних розмірів, два санвузли, дві великих лоджії. Простора світла кухня чого вартувала! І відомча приналежність будови теж, напевно, була плюсом. Жити в будинку, повному твоїх співробітників – мало радості, а якщо всі вони до того ж – чекісти, і при цьому зовсім не факт, що всі, як один, до тебе доброзичливі…

– Будинок як будинок, звичайний – покривив душею Володимир. Насправді за роки мандрів сім'ї по різних містах надивився він всяких жител і не міг не розуміти переваг теперішнього.

– Тут мешкають люди, які перебувають у високому партійному керівництві! – вагомо сказав батько. – Цей будинок під особливим захистом; ті, кому належить, напевно вже помітили, що ти сюди сторонніх дівчат водиш, і зробили висновки.

– По-перше, дівчат я сюди не водив, тільки одну, а, по-друге, якщо б помітили, ти б давно вже довідався від них, а не сьогодні від матері…

Правота Володимира була настільки очевидною, що навіть полковник не знайшов, як відразу відповісти, але тут підключилася мати:

– Як ти з батьком розмовляєш, негіднику? І не соромно!.. Миколо, скажи йому…

Чоловік якраз обмірковував, як це син, та ще з дівчиною, прослизав у під'їзд непоміченим. Змова з охороною виключалася – адже тоді Володимир був би попереджений, і мати не спалила б його на гарячому…

– Мені соромно, – вирішивши не чекати на батькову реакцію, збрехав Володя. – Тільки я не можу второпати, чого ви від мене хочете…

– Ти будеш одружуватися з дівчиною, яку сам же зганьбив? – почервонів, наливаючись гнівом, глава сімейства. Батько Микола Хомович був з дитинства незаперечним авторитетом для Володі і єдиною особистістю, психологічному тиску котрої він так і не навчився протистояти. Крім того, мати все життя твердила: «Тато буде засмучений, якщо взнає, що ти не їв каші», «Батько буде розчарований, якщо почує, що у тебе четвірка з контрольної», «Ти не повинен підводити тата «… Вона довго утовкмачувала, і кінець-кінцем їй це вдалося: жах не виправдати надій татка нав'язливою фобією переслідував Володимира, все життя, часто примушуючи чинити всупереч власній натурі. Ось і зараз батько наполягав і був незадоволений.

– Та я хіба відмовлявся з нею одружитися? – здався син.

Полковник чекав на запеклий опір і був збентежений таким поворотом подій, він важко засопів, гасячи вулкан, котрий клекотів у ньому, а мати задоволено сказала:

– Ну от, так би й раніше…

– А раніше ви не питали, чи згоден я на ній женитися, ви зовсім іншим цікавилися, – не втримався хлопець, а сам подумав, що другої Мілени все одно не знайдеш, а Томка – класна дівчина: вродлива, фігура непогана, недурна. Зрештою, в ліжку ідеально підходить…

– Ви би перш, ніж змушувати одружитися, впевнилися, чи годиться її об'єктивка для нашої сім'ї. Бо ми тисячу разів перевірені, а раптом у неї хтось на окупованій території або, не дай Боже, в полоні був? – недбало кинув він батькам і пішов із кухні, де відбувалася розмова, курити в лоджію. Насправді її родовід не мав би містити підводних каменів: батько у неї був якимось секретним конструктором на «поштовій скриньці», куди без спецперевірки й працювати-то не потрапляли.