Сергій Батурин - Операція «Вишиванка»

Увечері того дня він взяв два загальні зошити в лінійку на дев'яносто шість аркушів. В одному на титульному аркуші написав через трафарет: «Поклади на місце! Всі люди – б…! Людина людині – вовк. СРСР – палата № 6». Потім намалював смерть – скелет у балахоні з косою кістлявою рукою тримає щит. Цей щит буде для нього, як фюзеляж літака для льотчика-аса або як ложе гвинтівки у снайпера: на ньому стануть позначатися його перемоги. В тих – зірочками й насічками за переможених ворогів, у нього – значками у вигляді трун. Поки труна тільки одна – за Ложкіна.

Другий зошит – для творчості. Він же непроста людина. Він напише роман, і прототипом головного героя буде він сам, що карає всіляких збоченців і відступників. Це буде крута фантастика з вогнеметами, бластерами, масовими розстрілами ворогів з різних видів зброї, з викиданням супротивників без скафандрів у відкритий космос. Численні вороги обов'язково будуть подолані непереможним офіцером космічної служби безпеки на ймення Командор, таким схожим на автора твору.

Він відкрив другий зошит і на першій сторінці вивів: «Старфолл. Космічна епопея».

У цей же час у бюро судово-медичної експертизи інший чоловік писав: «19 червня 198… року в лісі неподалік від покажчика «23-й км. шосе Москва – Сімферополь» на території Ленінського району Московської області був убитий громадянин Ложкін. З метою позбавлення життя йому були заподіяні викруткою чотири колото-різані рани на передній і задній поверхні грудної клітини, проникаючі в ліву плевральну порожнину з пошкодженням легені та серця; сім колотих ран в області грудей; крововиливи в правому кивальному м'язі, м'яких тканинах шиї праворуч, в області язика, в м'яких тканинах скроневої області справа, в підключичній області; садна на грудях, животі та нижніх кінцівках.

Смерть Ложкіна настала від гострої крововтрати, викликаної тілесними ушкодженнями».

Але все одно, попри вдалу розправу, відчуття якоїсь незавершеності кари у вбивці нещасного Ложкіна залишалося. Щось було не так.

Тоді за два тижні він поїхав в район Подольська в Підмосков'ї й на лісовій стежці чотирнадцятьма ударами тієї ж викрутки рішив сімдесятирічну бабцю – за що, так і не сформулював. Просто відчув: її потрібно стратити, і все. Брати у старої, за великим рахунком, не було чого: сорок п'ять рублів та пенсійне посвідчення на ім'я Клавдії Василівни Вихрової. Знову відчувалося: щось не те. Навіть упевненість у своїй місії Ката притупилася.

Готовність випробувати себе ще раз прийшла за півроку, вже взимку, на початку січня, і він знову відправився в передмістя. Доїхавши на автобусі по МКАД до зупинки «Одинадцятий кілометр», він зійшов і заглибився в ліс, сподіваючись зустріти свою жертву. Він брів навмання, потопаючи в снігу. Ліс колонадами стовбурів підпирав сіре небо, десь вдалині роздратовано каркав ворон, і навколо не було ані душі. Чоботи на замках, з халявами трохи вище щиколоток, абсолютно не підходили для таких походів: у них моментально набився сніг і там розтанув, ноги стали мерзнути. Розмірковуючи, чи не повернути назад, чоловік вийшов на просіку, і тут прямо на нього сніговою цілиною викотився на стареньких лижах парубійко, майже підліток. Хлопчина не очікував побачити когось в безлюдному лісі, тим більше – такого здорованя. «Здрастуйте», – здавалося, навіть трохи запобігливо промовив хлопчисько і зніяковіло посміхнувся. «Привіт», – миролюбним голосом сказав чоловік і раптом одним кидком подолав кілька метрів, що розділяли їх, та вчепився хлопцеві в горло. Ошелешений лижник навіть не зреагував і не спробував втекти. Слабенький, дитячий ще кадик нечутно хруснув під напором здоровенних лап Ката, який тримав моментально обм'якле тіло. І тут він відчув такий нездоланний позив на випорожнення кишечника, що зрозумів: ще трохи, і він попросту обгидиться. Кинув мерця, відбіг убік, стягнув з себе штани разом з трусами, і, навалюючи величезну (сам же чималенький) купу, тужився і думав, що от, зміг, стратив, значить, придатний для стезі Ката. Закінчивши, він почав було надягати штани, глянув на жертву і раптом зрозумів, що йому робити далі…

Наступного дня, натхнений здійсненим, він ближче до вечора знову поїхав на «11-й кілометр», вибрав у жертви немолоду жінку, що самотньо чекала автобуса на зупинці, і напав на неї…

– Бери сумку та йди до лісу, – сказав він, підійшовши ззаду і хапаючи її за окуляри.

Вона повернулась і тут же отримала удар ножем у живіт. Клинок пробив пальто, дві теплі кофти, нижню білизну, але тільки порізав шкіру. Чи то удар був недостатньо сильним, чи то рука здригнулася…