Стівен Кінг - Чотири після півночі

— Ми мусимо забиратися звідси! — оголосила Бетані. Голосом гучним і тремтячим.

Алберт обняв її за талію, і вона вчепилася в його руку обома своїми. Вчепилася з панічною силою.

— Ми мусимо забиратися звідси просто зараз же!

— Так, — промовив Боб Дженкінс. — Вона права. Цей звук… Я не знаю, що воно таке, але воно жахливе. Ми мусимо забратися звідси.

Всі дивилися на Браяна, і він подумав: «Схоже, я знову капітан. Проте, ненадовго».

Бо вони не розуміли. Навіть Дженкінс не зрозумів, якими б стрункими не були його попередні висновки, що їм нікуди тікати. Що б не утворювало того звуку, воно рухалося своїм шляхом, і це не мало значення, бо всі вони так і залишатимуться тут, коли воно з’явиться. Звідси не було виходу. Він зрозумів, чому так, якщо навіть цього не розуміє ніхто інший… і Браян Інґал раптом збагнув, як мусить почуватися тварина, що потрапила в пастку і чує рівномірне гупання кроків мисливця, який наближається.

Браян обернувся подивитися на письменника:

— Ви кажете, ми мусимо забиратися звідси, так?

— Так. Я вважаю, ми мусимо зробити це якомога швидше…

— А куди ви пропонуєте нам вирушити? Атлантик-Сіті? Маямі-Біч? Клаб-Мед? [155] Браян глузує, називаючи тільки курортно-розважальні місцини; «Club Med» («Club Méditerranée») — заснована 1950 р. французька корпорація, що володіє мережею курортних містечок по всьому світу; найближчі до США розташовуються в Мексиці та на островах Карибського моря.

— Ви припускаєте, капітане Інґал, що нема такого місця, куди нам варто податися? Я думаю — я маю надію, — ви помиляєтеся щодо цього. У мене є певна ідея.

— Яка саме?

— Хвилиночку. Спершу дайте мені відповідь на одне питання. Ви зможете дозаправити літак? Ви зможете це зробити попри те, що тут немає електрики?

— Думаю, що зможу, так. Скажімо, за допомогою кількох міцних чоловіків зможу. І що тоді?

— Тоді ми знову злетимо, — сказав Боб.

Крихітні бісеринки поту виступили на його карбованому глибокими зморшками обличчі. Вони були схожими на краплі прозорої олії.

— Цей звук — цей хрускіт — надходить зі сходу. Та проріха в часі трапилася за кілька тисяч миль на захід звідси. Якщо ми повернемося назад тим самим курсом… ви зможете це зробити?

— Так, — підтвердив Браян.

Він залишив ДСУ працювати, а це означало, що інерціальна навігаційна програма в комп’ютері збереглася. Ця програма — точний журнал їхнього польоту від моменту, коли літак рейсу № 29 відірвався від землі в Південній Каліфорнії, до того моменту, коли він сів у Центральному Мейні. Одне натискання кнопки дасть завдання комп’ютеру прокласти цей же курс у зворотному напрямку; натискання іншої кнопки, коли вони вже будуть у повітрі, накаже автопілоту дотримуватися його в польоті. Інерціальна навігаційна система «Теледайн» [156] «Teledyne Technologies» — заснований 1960 р. конгломерат, до якого входить понад сотня компаній, що працюють у створенні й обслуговуванні найрізноманітніших технологій: від медичних до аерокосмічних. відтворить їхню подорож до щонайменших відхилень градусів.

— Я можу це зробити, але навіщо?

— На те, що проріха може досі там залишатися. Хіба ви не розумієте? Можливо, нам вдасться знову пролетіти крізь неї.

Нік вражено стрепенувся, проникливо поглянув на Боба, а потім обернувся до Браяна:

— Він може мати певну рацію щодо цього, друже. Він її дійсно має.

Думки Алберта Кавснера заблукали недоречними, але захопливими манівцями: якщо та проріха досі там і якщо рейс № 29 летів на стандартній висоті, стандартним курсом — по свого роду небесній авеню схід-захід, — тоді, можливо, якісь інші літаки також проскочили крізь неї між сьомою хвилиною по першій годині ночі й теперішнім часом (хтозна-який він тепер). Можливо, є інші літаки, що приземляються або вже сіли в інших безлюдних аеропортах Америки, інші екіпажі та пасажири, які блукають там, приголомшені…

«Ні, — подумав він. — У нас випадково на борту знайшовся пілот. Які шанси, що таке трапиться двічі підряд?»

Він згадав розповідь містера Дженкінса про шістнадцять поспіль пробіжок по базах Теда Вільямса і здригнувся.

— Він може бути правим, а може й не бути, — сказав Браян. — Але насправді це не має значення, бо ми нікуди не полетимо на цьому літаку.

— Чому ні? — запитав Руді. — Якщо ви можете його заправити, я не розумію.