Стівен Кінг - Чотири після півночі

— Он де він! — вигукнув Батя пронизливим, лячним голосом. — Він злодюжка! Фас на нього! Повидирай його блядські тельбухи!

Як тільки він прогорлав це, холодна блискавка розітнула повітря, коли Батя натиснув кнопку затвора. Блимнув спалах, а тоді Кевін кинувся бігти. У цю ж мить сон обірвався, саме тоді він бачив його вдруге. Тепер, кожного наступного разу, все було трохи інакше. Кевін знову рухався з тою млявістю виконавця підводного балету. Він відчував, що якби міг побачити себе ззовні, то й виглядав би як танцівник, його руки оберталися, наче лопаті рухомого гвинта, сорочка рухалася в такт із тілом, туго напнувшись на грудях та животі. Водночас Кевін відчув, як низ сорочки на спині висмикнувся з-за штанів із гучним скреготом, наче наждак. Тоді він біг назад тим самим шляхом, яким прийшов, ноги одна за одною зринали в повітря, по тому маревно пливучи («Певна річ, маревно, дурню, а як іще?» — думав він щоразу в цю мить) донизу, ступаючи на пощерблене й невиразне покриття доріжки, підошви снікерів сплющувалися від ваги його тіла, здіймаючи маленькі хмарки пилюки, які рухалися так повільно, що він навіть міг роздивитися окремі часточки, які оберталися, наче атоми.

Кевін біг повільно, а Сонячний пес, безіменне безпритульне потворисько Ґрендель [314] Ґрендель — чудовисько з англосаксонської епічної поеми «Беовульф». , яке виринуло нізвідки, поволі його наздоганяв… та не аж так поволі.

На третю ніч сновидіння розчинилося в нормальному сні, коли Кевін саме почав повертати голову в тому глевкому уповільненому русі, щоб побачити, наскільки випередив пса. Сновиддя оминуло його наступної ночі. Натомість чергової ночі воно повернулося — двічі. У першому сновидінні він повернув голову лише до половини, щоб бачити, як вулиця зліва розчинялася позаду нього, коли Кевін пробігав повз; у другому (він прокинувся, коли задзвенів будильник, зіщулившись у позі зародка на краю ліжка) Кевін повернув голову достатньо, щоб побачити пса, коли той саме ступав передніми лапами на його власний слід, і він бачив, як ті лапи проривають пазурами маленькі пухкі кратери в бетоні… ззаду кожного суглоба ноги стирчав довгий кістяний шпичак, що виглядав, наче шпора. Каламутне червонясте око істоти було прикутим до Кевіна. Тьмяний вогонь скрапував із його ніздрів. «Господи, Ісусе Христе, у нього й ШМАРКЛІ палають», — подумав Кевін, а коли прокинувся, то з жахом усвідомив, що пошепки промовляє знову й знову дуже швидко: «…Шмарклі палають, шмарклі палають, шмарклі палають».

Щоночі пес його наздоганяв, поки Кевін мчав доріжкою. Навіть коли він не обертався, щоб поглянути, то чув, як Сонячний пес дихає йому в спину. Кевін відчував, як тепло проникає у його пах, і знав, що достатньо наляканий, аби обмочитися, хоча те відчуття й було невиразне і притуплене, як і його рухи в цьому світі. Він чув, як лапи Сонячного пса вдаряють об бетон, відчував його сухий тріск, а також гаряче сапання потвори.

І в ту ніч, коли Батя, прокинувшись, дізнався, що він не лише блукав уві сні, а ще й зробив принаймні один знімок, Кевін уперше відчув подих Сонячного пса: теплий потік повітря на своїй сідниці, наче подув пекучого вітру, що тягнеться за вагоном метро крізь станцію, де той не зупиняється. Він знав, що пес був досить близько, аби скочити йому на спину, і саме це й станеться. Кевін відчує ще один подих, цього разу не теплий, а гарячий, такий же гарячий, як і гостре відчуття розладу шлунка в роті, а тоді та покручена жива паща-ведмежий-капкан вгризеться глибоко в його спину, між лопатками, здираючи шкіру та плоть із його хребта. Чи гадав він, що то лише якийсь сон?

Кевін прокинувся від цього останнього сну, коли Батя саме діставався верхівки сходів до своєї квартири, відпочиваючи перед тим, як зайти всередину та забратися до ліжка. Цього разу Кевін прокинувся сидячи, випроставшись у ліжку, простирадло й покривало, які були на ньому, лежали зіжмакані коло пояса, шкіра покрилася потом, сироти мільйоном шкарубких маленьких пухирців вкрили, немов стигмати [315] Стигмати — болючі кровоточиві рани, що відкриваються на тих ділянках тіла, де здогадно були рани в розіпнутого Христа. , йому живіт, груди, спину і руки. Здавалося, що навіть його щоки вкриті ними.

Кевін думав не про сон, у його голові раптом зринула інша думка: «Неправильний, номер неправильний, там указано три, але не може…»

Тоді він плюхнувся назад і, як це притаманно дітям (бо навіть у п’ятнадцять він був іще дитиною і в той день знову-таки залишатиметься нею якийсь час), поринув у царство сну.