Стівен Кінг - Чотири після півночі

Він і досі думав про її в’їдливий тон — «пам’ятай про бібліотечного полісмена, Семе» — і про те, як би вона зраділа, коли б дізналася, як сильно допекла йому. Якби бібліотечна поліція і справді існувала, Сем не мав сумнівів, що вона радо спустила б її на нього. Що більше він про це думав, то ставав лютіший.

Він повернувся до кабінету. Записка з двадцяткою для Арделії Лорц мовчки дивилася на нього зі столу.

— Зараза! — крикнув Сем і ледь не кинувся ще раз обшукувати будинок, коли, врешті, опанував себе і зупинився. Так він нічого не досягне.

Раптом Сем почув голос давно померлої матері. Він був м’який і приємно розважливий. «Коли не можеш чогось відшукати, Семюелю, то біганина не допоможе. Натомість сядь і подумай як слід. Дай відпочити ногам і працюй головою».

Ця порада допомагала йому в десять років; він подумав, що, можливо, вона не стала гіршою й тепер, коли йому сорок. Сем сів за стіл, заплющив очі й подумки пішов по слідах клятущих бібліотечних книжок від тієї миті, коли отримав їх від міс Лорц, до того як… що б там із ними не сталося.

З бібліотеки він поніс їх до контори, зупинившись дорогою біля «Семової піци», де взяв пиріг із пепероні й подвійною порцією грибів, який з’їв за робочим столом, гортаючи «Порадник промовця» в пошуках двох речей: вдалих жартів і способу їх використання. Сем пам’ятав, як обережно намагався не ляпнути бодай краплиночкою соусу для піци на книжку — яка іронія, зважаючи на те, що він зараз не міг їх відшукати.

Сем просидів над промовою більшу частину полудня, вставляючи в неї жарти, а тоді переписуючи всю кінцівку, щоб краще приладнати до неї вірша. Коли він пішов додому в п’ятницю далеко після півдня, то взяв із собою готову промову, але не книжки. І в цьому він був упевнений. Крейґ Джонс підібрав його, коли настав час їхати на вечерю до Ротаріанського клубу, і Крейґ же таки висадив його біля будинку пізніше — якраз вчасно, щоб Сем устиг освятити килимок під дверима.

У суботу зранку він годив своєму незначному, але докучливому похміллю; решту вихідних просто сидів удома, читав, дивився телевізор і — слід визнати — насолоджувався тріумфом. Він і близько не підходив до контори впродовж вихідних. Цього Сем був певен.

«Гаразд, — подумав він. — Тепер важча частина. Зосередься». Але, як виявилося, сильно напружуватися йому не довелось.

У понеділок Сем вийшов із контори за чверть до п’ятої, а тоді саме задзвонив телефон і він змушений був повернутися. То був Стю Янгмен, що просив його виписати чималий поліс на будинок. З цього дзвінка почалася злива грошви, що пролилася на Сема цього тижня. Поки він балакав зі Стю, його очі зупинилися на двох бібліотечних книжках, що й досі лежали в кутку столу.

Коли подався додому вдруге, в одній руці він ніс дипломат, а в другій — книжки. Принаймні цього Сем був певен.

Він збирався повернути їх того ж вечора, але Френк Стівенс зателефонував і запросив його повечеряти з ним, його дружиною й племінницею, що саме приїхала з Омахи навідати їх (як Сем з’ясував, навіть випадкові знайомі парубків, котрі живуть у маленьких містах, невтомно намагаються знайти їм пару). Вони пішли до «Реберець Брейді», повернулися близько одинадцятої — що для буднього вечора доволі пізно, — і на той час, як Сем дістався додому, книжки повністю вилетіли йому з голови.

Врешті-решт, він утратив їх з очей. Він не думав про те, щоб їх повернути, несподіване пожвавлення в справах забирало всі його розумові зусилля — поки не зателефонувала ця Лорц.

Гаразд — певно, я нікуди їх з того часу не переносив. Вони мусять бути там, де я їх поклав, коли повернувся з роботи в понеділок.

На мить у ньому спалахнула надія — а що, як вони й досі в машині! Коли Сем уже підводився, щоб піти подивитися, йому згадалося, як він переклав дипломат у руку до книжок, коли прийшов додому в понеділок. Він зробив це, щоб дістати ключі від будинку з правої кишені. Він точно не залишив книжки в машині.

То що ти робив після того, як увійшов?

Він уявив, як відімкнув двері кухні, увійшов, примостив дипломат на стілець, розвернувся з книжками в руці…

— О ні, — пробурмотів Сем. Погане передчуття знову наринуло на нього.

На полиці коло дров’яної печі стояла чимала картонна коробка, схожа на ті, які можна взяти в алкогольній крамниці. Вона стояла там уже кілька років. Люди іноді перевозять у таких коробках дрібні речі, коли переїздять до нового будинку, але в них також дуже зручно складати всяку всячину. Сем використовував коробку біля печі для зберігання газет. Він щодня клав до неї газету після того, як прочитував її; сьогоднішню газету він вкинув туди зовсім недавно. І десь раз на місяць…