Стівен Кінг - Чотири після півночі

— І до того ж я саме крутилася в дитячій залі. Коли я там, то забуваю про все на світі.

— Там дуже цікаво, — сказав Сем. Він хотів іще спитати її про ті плакати, але міс Лорц випередила його. Семові стало ясно, кому саме він завдячує цією маленькою цікавинкою, що прикрасила його будень.

— Атож! А тепер дай мені одну хвилиночку. — Вона потягнулася до нього й поклала руки йому на плечі — для цього їй довелося стати навшпиньки, — і на якусь мить Семові подумалося, що вона хотіла його поцілувати. Натомість вона всадовила його на дерев’яну лавку, що стояла вздовж зворотного боку полиці семиденних книжок. — Я точно пам’ятаю, де стоять потрібні тобі книжки, Семе. Не треба навіть зазирати до каталогу.

— Та я міг би й сам їх знайти…

— Безперечно, — мовила вона, — але вони в нас у рубриці «Тематичні довідники», і я намагаюся не пускати туди людей, якщо без цього можна обійтися. Може, я надто вимоглива, але так я завжди точно знаю, де знайти потрібне… принаймні в тій рубриці. Люди, знаєш, такі неохайні, у них так мало поваги до порядку. З них найгірші — діти, але навіть дорослі можуть щось утнути, коли їм дозволити. Не турбуйся аніскілечки. Я повернуся за дві секунди.

Сем не збирався протестувати далі, але коли б і зібрався, то часу на це не мав. Вона зникла. Він сидів на лавці, знову почуваючи себе чотирикласником… чотирикласником, який щось утнув і якому заборонено виходити надвір і гратися з іншими дітьми під час великої перерви.

Сем слухав, як міс Лорц ходить у кімнаті за столом видачі, і тим часом роздивлявся навколо. Окрім книжок, дивитися не було на що — у бібліотеці не було бодай одного пенсіонера, що читав би газету чи гортав би журнал.

Це здавалося дивним. Він і не очікував, що провінційна бібліотека повнитиметься людьми у будній полудень, але щоб геть нікого?

«Ну, звісно, тут був містер Пекгем, — подумав Сем, — але він уже дочитав газету й подався додому. Газета ж бо у п’ятницю така тоненька. Як і шар пилу». А тоді він зрозумів, що знає про прихід містера Пекгема лише зі слів міс Лорц.

Так і є — але навіщо їй брехати?

Цього він не знав і насправді дуже сумнівався, що вона таки збрехала, але факт його сумніву в чесності милої жіночки, з якою він щойно познайомився, підкреслив найбільш загадкову обставину цього знайомства: бібліотекарка чомусь йому не подобалася. Мила вона чи ні, але вона йому анітрохи не подобалася.

Це через плакати. Таку неприязнь цілком обґрунтовано викликав би БУДЬ-ХТО, хто повісив би такі плакати в дитячій читальній залі. Але яка різниця, це ж просто маленька цікавинка. Бери книжки та йди собі.

Сем посовався на лавці, звів очі вгору й побачив на стіні девіз:

Якщо хочеш знати, як чоловік ставиться до своєї жінки й дітей — подивись, як він ставиться до книжок.

Ральф Волдо Емерсон

Це повчання теж не надто припало Семові до душі. Він точно не міг сказати чому… хіба що, подумав він, можливо, від чоловіка, хай навіть і книжкового хробака, можна чекати кращого ставлення до жінки й дітей, аніж до читва. Девіз, виведений золотими буквами на лакованій дубовій дошці, все одно пильно дивився на нього згори, неначе пропонував подумати про це ще раз.

Перш ніж Сем устиг це зробити, міс Лорц повернулася, підняла паличку, що відгороджувала стіл видавання книжок, вийшла з-за нього й акуратно опустила паличку за собою.

— Здається, я знайшла те, що треба, — бадьоро сказала вона. — Сподіваюся, тобі сподобається.

Вона подала йому дві книжки. Перша була «Порадником промовця», за редакцією Кента Ейделмена, а друга — «Улюбленими віршами американців». Її, як зазначалося на звороті, не редагувала, але укладала якась Гейзел Фельман. «Вірші про життя! — обіцяла обгортка. — Вірші про дім і про матір! Смішні й дотепні вірші! Вірші, якими найбільше цікавляться читачі «Книжкового оглядача “Нью-Йорк Таймс”!» Далі зазначалося, що Гейзел Фельман удалося точно виміряти поетичний пульс американського народу.

Сем подивився на неї з певним сумнівом, і міс Лорц легко прочитала його думки.

— Знаю, вони здаються старомодними, — зауважила вона. — Особливо тепер, коли так поширилися книжки для самоосвіти. Мені здається, що коли б ти зазирнув до якоїсь мережної книгарні в супермаркеті Сідар-Репідс, то знайшов би там з десяток книжок для промовця-початківця. Але жодна з них не зрівняється з цією, Семе. Я справді вважаю, що ці дві книжки — найкраща підмога з можливих для чоловіків чи жінок, що тільки відкривають для себе мистецтво публічного виступу.