Стівен Кінг - Чотири після півночі

Однак найчіткіше Сем відчув якусь майже щемливу насолоду. На одній стіні висіла фотографія цуцика з великими, задуманими очима. Слова, написані трохи нижче від сповненого надії цуцикового писка, були однією з головних істин цього світу: «ХОРОШИМ БУТИ НЕЛЕГКО». На іншій стіні висів малюнок диких качок, що спускалися берегом до порослої очеретом води. «ДОРОГУ КАЧЕНЯТАМ!» — проголошував плакат.

Сем глянув ліворуч, і легенька посмішка на його губах спочатку затремтіла, а тоді й зовсім зникла. Він побачив плакат, на якому велика темна машина мчала геть від будівлі, що скидалася на школу. З пасажирського боку з вікна визирав хлопчик. Він прилип долонями до скла, а його рот широко розкрився від крику. На задньому плані над кермом схилилася нечітка зловісна фігура чоловіка, що гнав з усього духу. Під малюнком було написано:

НІКОЛИ НЕ СІДАЙТЕ В МАШИНУ ДО НЕЗНАЙОМЦІВ!

Сем бачив, що цей плакат і малюнок із Червоною Шапочкою на дверях дитячої зали викликали те саме примітивне почуття страху, але плакат збентежив його найбільше. Звісно, дітям не слід сідати в машину до незнайомців і, звісно, їх треба було навчати не робити цього, але хіба це правильний спосіб донести свою думку?

«Скільком дітям, — запитував він себе, — ще тиждень опісля сняться жахіття через оце невеличке оголошення?»

А прямо навпроти столу видавання книг висів іще один плакат, від якого Семовою спиною пробіг справжній січневий мороз. На ньому були зображені розгублені, не старше восьми років хлопчик і дівчинка, що зіщулилися перед чоловіком у тренчі й сірому капелюсі. Криси його капелюха-федори в стилі 1940-х відкидали тінь, із чорних глибин якої невблаганно світилися очі чоловіка в плащі. Схожі на уламки криги, вони пильно обводили дітей суворим і невблаганним поглядом Влади. Він показував дітям посвідку, до шкіряної обгортки якої була приколота зірка — і то якась дивна, з не менш як дев’ятьма променями. А може, і з дюжиною. Нижче було написано:

СТЕРЕЖІТЬСЯ БІБЛІОТЕЧНОЇ ПОЛІЦІЇ!

ХОРОШІ ХЛОПЧИКИ Й ДІВЧАТКА ПОВЕРТАЮТЬ КНИЖКИ ВЧАСНО!

І знову цей смак у роті. Цей солодкавий неприємний смак. І химерна, лячна думка в його голові: «Я вже бачив цього чоловіка». Але це ж просто смішно. Хіба ні?

Сем уявив, як цей плакат налякав би його в дитинстві — скільки простої, незатьмареної насолоди й затишку він би вкрав із тихої гавані бібліотеки, — і відчув, як у грудях наростає обурення. Він ступив уперед, щоб ліпше роздивитися дивну зірку на плакаті, одночасно виймаючи з кишені пачку «Тамз».

Він саме підносив таблетку до рота, коли десь позаду нього озвався голос.

— Доброго вам дня!

Сем підскочив і розвернувся, готовий стати до герцю з драконом цієї бібліотеки, коли вже той, нарешті, показався.

Але позаду Сема не з’явився жоден дракон. Натомість він побачив пухкеньку біловолосу жінку років п’ятдесяти п’яти, що штовхала перед собою візок на гумових коліщатах із книжками. Охайні білі кучері родом із салону краси обрамлювали приємне, гладеньке обличчя.

— Гадаю, ви шукали мене? — спитала вона. — І містер Пекгем направив вас туди?

— Я взагалі нікого не бачив.

— Ні? Отже, він уже подався додому, — сказала вона. — Воно й не дивно, адже сьогодні п’ятниця. Містер Пекгем приходить витерти пил і почитати газету щоранку близько одинадцятої. Він прибиральник — звісно, на півставки. У деякі понеділки він сидить до першої чи й до пів на другу, бо в цей день пилу найбільше, а газета найгрубіша — але всім відомо, яка вона тоненька в п’ятницю.

Сем усміхнувся.

— Ви, очевидно, бібліотекарка?

— Саме так, — підтвердила місіс Лорц і усміхнулася. Семові здалося, що її усмішка ніяк не вплинула на її очі; вони просто уважно й майже холодно вивчали його.

— А ви…

— Сем Піблз.

— О, так! Нерухомість і страхування! От чим ви заробляєте на хліб!

— Визнаю свою провину.

— Шкода, що ви застали головну залу бібліотеки порожньою — ви, певно, подумали, що ми зачинені й що хтось випадково залишив двері незамкненими.

— Це правда, — сказав він, — така думка справді промайнула в моїй голові.

— З другої до сьомої ми на посту всі троє, — пояснила місіс Лорц. — Розумієте, з другої в школярів закінчуються уроки: у початкових класах — о другій, у середніх — о пів на третю, в старших — за чверть до третьої. Діти — наші найвірніші й найбільш бажані відвідувачі, якщо хочете знати мою думку. Я люблю малечу. Раніше зі мною цілий день тут був помічник, але міська рада скоротила наш бюджет на вісімсот доларів і… — Місіс Лорц склала разом долоні й показала ними пташку, що полетіла геть. То був кумедний і чарівний жест.