Стівен Кінг - Чотири після півночі

Сем попростував широким проходом поміж журналами й семиденною полицею, а його підбори стукали й відлунювали попри Семове силкування рухатися тихо. Тепер він шкодував, що не піддався першому пориву повернутися до контори. Це місце лякало. На столі стояла й гуділа накрита маленька камера для мікроплівки, але за столом — жодного чоловіка чи жінки. На столі стояла маленька табличка з написом

А. ЛОРЦ

та навколо не було й сліду жодних А. Лорців чи ще кого-небудь.

Мабуть, сидить у туалеті й вивчає новий номер «Бібліотечного кур’єра».

Сем відчув шалене бажання загорлати: «Як там у тебе виходить, А. Лорц? Добре?» Це швидко минулося. Громадська бібліотека Джанкшн-Сіті не заохочувала до таких витівок.

У Семових думках раптом промайнув віршик із дитинства: «Досить сміху, досить гри; зайшли в хату квакери. Будеш корчити лице — то приплатишся за це».

Цікаво, а якщо я зараз скорчу гримасу, чи змусить мене А. Лорц приплатитися, подумалося йому. Він знову озирнувся, дав змогу нервовим закінченням відчути грізні ноти тиші цієї зали й подумав, що про це можна написати книжку.

Не зацікавлений більше в книжці із жартами чи в «Улюблених віршах американців», але мимохіть зачарований застиглою, мрійливою атмосферою, Сем пішов до дверей праворуч від семиденних книжок. Знак на дверях сповіщав, що за ними ховалася «Дитяча зала». Чи ходив він до дитячої зали бібліотеки, поки ріс у Сент-Луїсі? Мабуть, що так, але спогади про це були невиразні. Хай там як, а підійшовши до дверей дитячої зали, він відчув якусь дивну тривогу, схожу на ту, яку відчувають, коли повертаються додому.

Двері були зачинені. На них висів малюнок Червоної Шапочки, яка дивилася на вовка в бабусиному ліжку. Вовк лежав у бабусиній нічній сорочці й нічному ковпаку. Він гарчав. Піна стікала з вишкірених іклів. На обличчі Червоної Шапочки закляк вираз майже смертельного жаху, і плакат, здавалося, не просто натякав, а голосно проголошував, що щаслива кінцівка цієї казки — та й усіх інших казок — це просто зручна брехня. Батьки можуть вірити в такі нісенітниці, промовляло обличчя Червоної Шапочки, але ж діти розуміють усе краще, хіба ні?

«Чудово, — подумалося Семові. — Певно, з такими плакатами на дверях діти ходять сюди натовпами. Закладаюся, що особливо тут люблять бувати найменші».

Він прочинив двері й зазирнув усередину.

Напружене відчуття неспокою покинуло його; зала причарувала з першого погляду. Звісно, плакат на дверях був геть недоречний, але за дверима все було саме так, як треба. Звісно, він дитиною ходив до бібліотеки; щоб оживити спогади, вистачило й одного погляду на цю модель кімнати в зменшеному масштабі. Його батько помер рано; Сема виховувала мати, що працювала і рідко бачила його, окрім неділі та свят. Коли хлопцеві не вдавалося випросити грошей на кіно після школи — а таке бувало часто, — йому доводилося вдовольнятися бібліотекою, і кімната, яку він оце побачив, повернула ті дні раптовою хвилею солодкої і якоїсь щемливої ностальгії.

То був маленький світ, і це теж був маленький світ; той світ був добре освітлений, навіть у найпохмуріші, найдощовіші дні, і цей був такий самий. У цій кімнаті не висіли скляні кулі; тут горіли всі флуоресцентні лампи за матовими панелями в підвісній стелі, проганяючи тіні. Столи були лише два фути заввишки, а сидіння стільців — іще нижчі. У цьому світі дорослі здавалися б зайдами, незграбними чужинцями. Якби вони спробували сісти за стіл, їм довелося б тримати його на колінах, а коли б вони нахилилися до фонтанчика, встановленого на дальній стіні, напитися води, то легко могли б розбити коло нього голову.

Тут полиці не тягнулися до стелі, не викривлювали перспективу і не створювали дивних ілюзій, від яких паморочилося в голові, якщо дивитися надто довго; стеля була низькою, але не занадто, щоб діти почувалися вільно. Не було також рядів похмурих обкладинок, бо книжки тут, здавалося, гукали з полиць, щоб похвалитися яскравими кольорами: насиченими синіми, червоними, жовтими. У цьому світі Доктор Сус [217] Теодор Сойс Ґайзель (1904–1991) — американський письменник та ілюстратор, найкраще відомий як автор дитячих книжок під псевдонімом Доктор Сус. був королем, Джуді Блюм [218] Джуді Блюм (нар. 1938 р.) — американська письменниця, відома творами для дітей і підлітків. — королевою, а всі принци й принцеси навчалися в Школі Цукрової Долини [219] «Sweet Valley High» — серія книжок для підлітків про життя близнюків Джесіки й Елізабет Вейкфілд та їхніх друзів, що живуть у містечку неподалік Лос-Анджелеса і ходять до однієї школи. Упродовж 1983–2003 рр. в цій та споріднених серіях вийшло понад 600 книжок. . Сема огорнуло давнє післяшкільне відчуття доброзичливої гостинності, тут книжки ледь не благали, щоб їх торкнулися, взяли в руки, оглянули, дослідили. Та все одно ці почуття мали якийсь незрозумілий присмак.