Стівен Кінг - Чотири після півночі

«Коли в 1984 році я переїхав до Джанкшн-Сіті з Еймса, більш-менш розвинутого ділового центру…»

«…і тому зараз я не менш, ніж того ясного вересневого ранку 1984 року, переконаний, що малий бізнес — це не просто жива кров Америки, а яскрава й іскриста життєдайна сила всього Західного світу».

Сем зупинився, розчавив цигарку в попільничці на столі у своїй конторі й із надією глянув на Наомі Гіґґінс.

— То як? Що думаєш?

Наомі була вродливою молодою жінкою з Провербії, містечка за чотири милі на захід від Джанкшн-Сіті. Вона жила з хирявою матір’ю в хирявому будиночку над річкою Провербією. Більшість ротаріанців знали Наомі й коли-не-коли пропонували одне одному побитися об заклад, хто розвалиться раніше: її будинок чи матір. Сем не чув, щоб такі парі хоч раз укладали насправді, але коли й так, то вони й досі лишалися невирішеними.

Наомі закінчила Айовський професійно-технічний коледж і вміла видобувати зі своєї стенографії ті самі речення, які й записувала. Оскільки вона була єдиною жінкою в окрузі з таким умінням, попит на її послуги в доволі вузькому колі ділових людей Джанкшн-Сіті був чималий. Ще вона мала напрочуд гарні ніжки, що їй теж не шкодило. Вона працювала зранку, п’ять днів на тиждень, виконуючи роботу для трьох юристів (двох чоловіків і однієї жінки), одного банкіра і двох агентів із нерухомості. В обід Наомі поверталася до хирявого будиночка і, коли не ходила коло хирявої матері, передруковувала свої вранішні записи.

Сем Піблз вітав Наомі у своїй конторі щоп’ятниці, з десятої до полудня, але цього ранку він відклав кореспонденцію вбік — хоч деякі листи конче потребували відповіді — і спитав Наомі, чи не вислухає вона його.

— Аякже, чом би й ні, — відповіла Наомі. Вона мала трохи стурбований вигляд, неначе побоювалася, що Сем — з яким вони в минулому трохи зустрічалися — надумав одружитися з нею. Коли ж він пояснив, що Крейґ Джонс обрав його на заміну травмованому акробатові і тому Сем хотів би, аби вона послухала його промову, Наомі розслабилася і вислухала її від початку й до кінця з улесливою увагою — усі двадцять шість хвилин.

— Не бійся говорити відверто, — додав до свого виступу Сем, перш ніж Наомі встигла мовити бодай слово.

— Хороша промова, — сказала вона. — Доволі цікава.

— Ні, серйозно — не шкодуй моїх почуттів. Кажи, як є.

— Я й кажу. Вона справді непогана. Крім того, вони ще до початку твоєї промови всі вже…

— Так, усі вже будуть без пам’яті, я знаю. — Спочатку така ймовірність тішила Сема, але тепер трохи засмучувала. Він щойно послухав сам себе й вирішив, що його промова і справді непогана.

— Тільки є одне «але», — замислено сказала Наомі.

— Невже?

— Вона в тебе якась… розумієш… суха.

— Ох, — вихопилось у Сема. Він зітхнув і потер очі. Він не лягав спати до першої години ночі — спочатку писав, а тоді редагував.

— Але це легко виправити, — запевнила вона його. — Просто зайди до бібліотеки й візьми котрусь із тих книжок.

Сем раптом відчув різкий біль унизу живота й схопив пачку «Тамз». Вивчати щось додатково для промови в Ротаріанському клубі? У бібліотеці? Забагато честі, хіба ні? Він жодного разу не ходив до міської бібліотеки Джанкшн-Сіті й не бачив підстав іти туди зараз. Але ж Наомі слухала дуже уважно, вона хотіла допомогти, тож було б нечемно принаймні не вислухати її думку.

— Яких книжок?

— Та ти знаєш — книжки з порадами, як оживити промову. Вони додають… — Наомі шукала потрібного слова. — Ну, ти пам’ятаєш гострий соус, який пропонують у китайському ресторанчику «Чайна-лайт»?

— Так…

— От такі книжки теж додають перчинки. У них є жарти. Крім того, є така книжка «Улюблені вірші американців». У ній напевне можна знайти щось для кінцівки. Щось натхненне.

— Хіба в тій книжці є вірші про важливість малого бізнесу для повсякденного життя Америки? — недовірливо спитав Сем.

— Коли людям читають поезію, вони відчувають піднесення, — пояснила Наомі. — Їм не важливо, про що ті вірші, Семе, а надто їм все одно, чому ти їх читаєш.

— Невже справді існують книжки із жартами для промов? — Семові було важко повірити в це, хоч, якби він почув, що в бібліотеці є книжки на такі езотеричні теми, як ремонт дрібних двигунів чи дизайн перук, його б це анітрохи не здивувало.

— Так.

— Звідки ти знаєш?

— Коли Філ Брейкмен ішов у губернатори, я весь час друкувала для нього промови, — сказала Наомі. — І він мав таку книжку. Але я не пам’ятаю її назви. У голову лізуть тільки «Жарти для горщика», але, звісно, це не вона.