Стівен Кінг - Чотири після півночі

То був не лагідний вираз, і жодного заспокоєння він по собі не залишав. А втім і Емі, і Еванс, живучи в різних містах, відчували, що з цим поглядом вони можуть співіснувати. І плекати свої сади.

Того ранку, як ця історія почала розгортатися, я сидів за сніданком разом зі своїм сином Овеном. Дружина вже пішла нагору, щоб прийняти душ і вдягтися. Ми з малим традиційно розділили між собою омлет і газету. Вілард Скотт [210] Скотт Вілард (нар. 1934 р.) — американський телеведучий і актор, відомий участю в ранковій телепередачі новин «Today» («Сьогодні») і створенням образу Рональда Макдональда, маскота компанії «McDonald’s». , що буває в нашій оселі п’ять днів із семи, саме розповідав про жінку з Небраски, котрій щойно виповнилося сто чотири роки, а в нас із Овеном, здається, була розплющена одна пара очей на двох. Іншими словами, то був типовий будній ранок в оселі Кінгів.

Овен відірвався від спортивної рубрики рівно настільки, щоб спитати мене, чи не проїздитиму я сьогодні коло супермаркету — син хотів, щоб я купив йому книжку, за якою він писав доповідь для школи. Не пам’ятаю вже, про яку саме книжку йшлося — то міг бути «Джонні Тремейн» [211] Історичний роман для підлітків американської письменниці Естер Форбз, дія якого відбувається на початку Американської революції. чи «Квітневий ранок», роман Говарда Фаста про Американську революцію, — але то був один із тих томів, які неможливо впіймати в книжковій крамниці; вони завжди або щойно розійшлися, або новий наклад іще не підготували, або ще яке нещастя.

Я запропонував Овенові зайти до нашої місцевої бібліотеки, бо вона дуже хороша. Я був певен, що вони ту книжку мали. Син пробурмотів щось у відповідь. Я вловив лиш два слівця, але, з огляду на мої інтереси, тих двох слів вистачило, щоб розпалити мою цікавість. То були слова «бібліотечна поліція».

Я відклав свою половину газети, натиснув на пульті кнопку, щоб придушити Віларда посеред запальної розповіді про фестиваль персиків у Джорджії, і попросив Овена повторити, що він сказав, якщо його ласка.

Йому не дуже хотілося, але я наполіг. Нарешті він сказав, що не любить ходити до бібліотеки, бо його тривожить бібліотечна поліція. Насправді Овен знав, що ніякої бібліотечної поліції не існує, але то була одна з тих історій, що вгризаються глибоко в підсвідомість і наче ховаються там. Він почув її від своєї тітки Стефані в сім чи вісім років, коли був набагато довірливіший, отож ця її розповідь нишком сиділа в ньому ще з того часу.

Я, звісно, був дуже втішений це чути, бо й сам боявся бібліотечної поліції, коли був малим — боявся тих безликих охоронців порядку, що справді приходять додому до того, хто не повертає книжки вчасно. Лише це було б доволі неприємно… але що, як хтось не міг відшукати потрібні книжки, коли ті дивні правоохоронці з’являлися на його порозі? Що тоді? Що вони робили з такими людьми? Що вони могли взяти, аби відшкодувати вартість загублених книжок? Я багато років не думав про бібліотечну поліцію (хоч востаннє це було і не в дитинстві; я чітко пам’ятаю, як ми балакали про неї з Пітером Страубом і його сином Беном за шість чи вісім років до того), але тепер усі ті старі питання, водночас жахливі й чимось привабливі, постали знову.

Сталося так, що я роздумував про бібліотечну поліцію наступні три чи чотири дні і, міркуючи, почав роздивлятися обриси сюжету, що описаний далі. Зазвичай історії приходять до мене саме так, хоч я розмірковую над ними значно довше, аніж трапилося в цьому випадку. Коли я сів писати, історія називалася «Бібліотечна поліція» і я не мав чіткого розуміння, куди вона мене заведе. Здавалося, що з цього вийде веселе оповідання на кшталт тих кошмарів жителів провінційних передмість, які писав колись нині покійний Макс Шульман [212] Шульман Макс (1918–1988) — американський письменник і сатирик. . Урешті-решт, задумка ж була смішна, чи не так? Подумати тільки, бібліотечна поліція! Який абсурд!

Але врешті я усвідомив те, що знав і раніше: дитячі страхи жахливо настирні. Процес письма — це сеанс самогіпнозу, такий стан, коли часто пригадуються найменші подробиці давно пережитих емоцій, і страхи, що мали б уже давно згинути, знову починають ворушитися й подавати голос.