Стівен Кінг - Чотири після півночі

А він дуже старається прив’язати тебе до цієї справи, подумав Морт, шкутильгаючи по Лейк-драйв до свого будинку. Він над цим увесь час трудився. Якщо хтось учора ввечері бачив машину біля дому Тома Ґрінліфа, то майже напевно нею виявиться твій «б’юїк». Він убив їх твоїми інструментами.

Інструментів можна позбутися, зненацька спало йому на думку. Можна викинути їх в озеро. Ну подумаєш, виблюю раз чи два, поки витягатиму, але мені здається, я зможу з цим упоратися.

Зможеш? Я не знаю. Та навіть якщо зможеш… що ж, Шутер майже напевно передбачив таку можливість. У нього все продумано. І він знає: якщо ти спробуєш спекатися тесака й викрутки, а поліція прочеше дно, щоб їх знайти, і таки знайде, тобі ж гірше потім буде. Ти розумієш, що він зробив? Розумієш?

Так. Він розумів. Джон Шутер дещо йому подарував. Смоляне опудалко. Велике блискуче смоляне опудалко. Морт зацідив опудалкові в голову лівою рукою, і вона зразу ж прилипла. Тоді він ударив стареньке смоляне опудалко в живіт правою, щоб воно його відпустило, але ж і права пристала теж. Цей Шутер… яке ж то слово він найчастіше вживав, щоб описати таку самовдоволеність? «Виверткий», так? Так, це воно. І весь цей час Морт усе більше прилипав до смоляного опудалка Джона Шутера. А що тепер? Ну, він брехав різним людям, і якщо це з’ясується, то буде погано, а за чверть милі позаду нього в одного чоловіка на голові був тесак замість капелюха, й на ручці тесака було написано Мортове прізвище, і це, якщо випливе, буде ще гірше.

Морт уявив, як у порожньому будинку розривається телефон, і змусив себе побігти підтюпцем.

Шутер не дзвонив.

Хвилини тяглися, мов ірисова цукерка, а Шутер усе не дзвонив. Морт тривожно міряв кроками будинок, куйовдячи собі волосся і смикаючи його. Мабуть, так само наркоман чекає на дилера, подумалося йому.

Двічі він вирішував, що не треба чекати, й підходив до телефону, щоб подзвонити в поліцію — не старому Дейвові Ньюсому і навіть не шерифові округу, а в поліцію штату. Морт дотримуватиметься давньої в’єтнамської аксіоми: убивай їх усіх, а Господь посортує. А чом би й ні? У нього добра репутація, врешті-решт; він шанований член двох мейнських громад, а Джон Шутер…

А хто такий, власне, Джон Шутер?

У думках зродилося слово «фантом».

Слова «облудний вогник» зринули також.

Але зупинило його не це. Зупинила його жахлива певність, що Шутер намагатиметься додзвонитися, поки сам Морт займатиме лінію… що Шутер почує сигнал «зайнято», повісить трубку і більше ніколи Морт не одержить від нього жодних звісток.

За чверть четверта почало дощити — дощ падав рівний, спокійний, холодний і тихий, зітханням проливаючись із білого неба, барабанячи по даху й твердому листі дерев довкола будинку.

За десять четверта телефон ожив. Морт підскочив до нього.

Дзвонила Емі.

Вона хотіла поговорити про пожежу. Емі хотіла поговорити про те, яка вона нещасна, і не тільки вона, а вони обоє. Емі хотіла розказати йому, що Фред Еванс, слідчий страхової компанії, досі перебуває в Деррі, досі копирсається на місці, досі розпитує про все: від нещодавнього огляду електропроводки до того, хто мав ключі від винного погреба. І Тед каже, що мотиви в нього підозрілі. Емі хотіла, щоб Морт разом із нею подумав, чи все було б зовсім інакше, якби вони мали дітей.

На все це Морт відповідав якомога люб’язніше, але, поки з нею розмовляв, його не полишало відчуття, що час — прайм-тайм дня ближче до вечора — збігає. Він ледь не божеволів од хвилювання через те, що Шутер подзвонить, почує «зайнято» і вчинить якесь нове звірство.

Врешті-решт, Морт сказав єдине, що могло її змусити покласти трубку: якщо він найближчим часом не дійде до туалету, буде аварія.

— Це через випивку? — стурбовано спитала вона. — Ти пив?

— Скоріше через сніданок. Слухай, Емі, я…

— У Бові?

— Так, — він щосили старався зробити так, щоб голос звучав здавлено від болю й зусиль. Та, правду кажучи, він і почувався здавленим. Комедія була ще та, якщо подумати. — Емі, правда, я…

— Господи, Морте, та в неї найбрудніший гриль у всьому місті. Йди. Я пізніше передзвоню, — у трубці стало глухо. Він поклав її на важіль, кілька секунд постояв поряд, і тут, на його превеликий подив і переляк, вигадана скарга стала реальністю: кишки скрутило в болісний вузол.

Він помчав у туалет, на бігу розщібаючи пасок.

Устигнути було важко, але йому це вдалося. Він сидів на унітазі у густих випарах власних відходів життєдіяльності, зі спущеними додолу штаньми, переводячи дух… коли знову задзеленчав телефон.