Стівен Кінг - Чотири після півночі

А тоді невгамовний голос у його голові спитав: «Ти навіщо його нап’яв? На кого хочеш бути схожим? На нього?» — і сміх завмер у горлі. А справді, навіщо він начепив на себе той капелюх?

«Бо він хотів, щоб ти це зробив», — тихо відповів йому невгамовний голос.

Так? Але нащо? Навіщо Шутерові потрібно, щоб Морт надівав його капелюх?

Може, він хоче, щоб ти…

«Що?» — нетерпляче спитав він у невгамовного голосу. Хоче, щоб я зробив що?

Морт подумав, що голос замовк, і вже потягнувся до вимикача, коли той знову заговорив.

«…заплутався», — сказав він.

Отоді й задзвонив телефон, і Морт підскочив, мов ужалений. Винувато скинув капелюха (наче як чоловік, який боїться, що його можуть зловити, коли він міряє жінчину білизну) і пішов узяти слухавку, думаючи, що це Ґреґ; і виявиться, що Том зараз у Ґреґа вдома. Так, авжеж, саме це й сталося; Том подзвонив Ґреґові, розповів йому про Шутера й Шутерові погрози, і Ґреґ забрав старого до себе. Щоб захистити його. Була в цьому така досконала логіка, що Морт повірити не міг, як це він раніше не додумався.

Та тільки телефонував не Ґреґ. Телефонував Герб Крікмор.

— Усе тіп-топ, — радісно повідомив Герб. — Меріенн для мене все зробила. Вона така лапонька.

— Меріенн? — тупо перепитав Морт.

— Меріенн Джеффері, з «ЕКММ»! «Сезон сівби»? Червень тисяча дев’ятсот вісімдесятого? Ти розумієш, о володарю?

— А, — сказав Морт. — А, чудово! Дякую, Гербе! А це точно?

— Угу. Завтра він буде в тебе — справжній журнал, а не ксерокопія оповідання. Привезе філадельфійський кур’єр «ФедЕкс». Від пана Шутера ще щось чути?

— Поки що ні, — Морт подивився на чорний капелюх у руці. Він досі відчував його дивний запах, що пробуджував якісь спогади.

— Ну, відсутність новин, як кажуть, — теж добра новина. А з місцевими представниками закону розмовляв?

Хіба він обіцяв Гербові, що звернеться в поліцію? Згадати напевне Морт не міг, але цілком можливо. Проте краще перестрахуватися.

— Так. Старий Дейв Ньюсом не те щоб до небес від щастя підстрибнув. Він думає, що той тип, найпевніше, просто грається, — брехати Гербові було дуже бридко, особливо після того, як Герб зробив йому таку послугу, але який сенс казати йому правду? Усе це було надто божевільно, надто заплутано.

— Що ж, у всякому разі ти повідомив. Морте, я думаю, що це важливо. Я справді так вважаю.

— Так.

— Ще щось?

— Ні. Але величезне тобі спасибі. Ти врятував мені життя, — і може, подумав він, це не просто образний вислів.

— Та немає за що. Не забувай, що в маленьких містечках «ФедЕкс» доставляє посилки на місцеве відділення пошти. Зрозумів?

— Ага.

— Як там нова книжка просувається? Давно хотів спитати.

— Чудово! — палко вигукнув Морт.

— Оце добре. Спекайся цього набридливого типа й повертайся до роботи. Вона й не таких, як ми з тобою, рятувала, Морте.

— Я знаю. Мої найтепліші вітання твоїй дамі.

— Дякую. А ти… — Герб раптово затнувся, і Морт уявив, як він прикушує губу. До розставань завжди важко звикати. Кажуть, що ампутовані ноги ще болять довго по тому, як їх відтяли. — …тримайся, — закінчив він.

— Буду, — пообіцяв Морт. — І ти шануйся там, Герберте.

Він непоспіхом пішов на терасу й подивився вниз на озеро. Цього дня на його поверхні не було жодних човнів.

Я на крок попереду, хай там що станеться ще. Я зможу показати йому той розпроклятущий журнал. Нехай це його й не вгамує… а з іншого боку, може і вгамувати. Врешті-решт, він божевільний, а ніколи не знаєш, що зроблять чи чого не зроблять люди з уславленого племені Схибнутих. У цьому й полягає їхній сумнівний шарм. Може статися що завгодно.

Могло бути навіть так, що Ґреґ усе-таки вдома, подумав він, — міг же він геть забути про їхню зустріч біля парафії чи випливло щось цілковито не пов’язане з цією справою. Зненацька окрилений надією, Морт підійшов до телефону й набрав Ґреґів номер. У трубці лунав третій гудок, коли він згадав, як тиждень тому Ґреґ йому сказав, що його дружина з дітьми трохи поживуть у тестя з тещею. Наступного року Меґан піде до школи, й вибиратися туди їм уже буде значно важче. Так він сказав.

Отже, Ґреґ був сам.

(капелюх)

Як Том Ґрінліф.

(машина)

Молодий одружений чоловік і старий удівець.

(ключі)

І як це відбувається? Ой, дуже просто — як касету Роджера Віттакера замовити з реклами по ТБ. Шутер їде до будинку Тома Ґрінліфа, але не у своєму універсалі — о ні, це було б занадто необачно. Він залишає свою машину на під’їзній доріжці в Морта Рейні або за будинком. Їде до Тома в «б’юїку». Примушує Тома подзвонити Ґреґові. Найімовірніше, витягає Ґреґа з ліжка, але Ґреґ непокоїться про Тома і притьмом приїздить. Потім Шутер змушує Тома зателефонувати Сонні Троттсу й сказати, що він нездужає і не може прийти на роботу. Шутер приставляє викрутку до яремної вени Тома й радить старому бути слухняним, щоб не вийшло на зле. Том поводиться досить-таки слухняно… хоча навіть Сонні, не надто розумний і щойно з ліжка, дотумкує, що Том говорить так, наче сам не свій. Шутер встромляє в Тома викрутку. А коли приїздить Ґреґ Карстерз, він встромляє викрутку (чи щось аналогічне) в Ґреґа. І…