Стівен Кінг - Чотири після півночі

— Дарма ти легковажиш мною, синку, — промовив він. — Я ледве-ледве стримую себе, щоб не розсердитися, і мені це непогано вдається, але…

— Ви! — закричав на нього Морт. — А як щодо мене? Неймовірно! Ви з’являєтеся нізвідки й закидаєте мені чи не найтяжчий гріх, у якому можна звинуватити письменника, а коли я кажу, що в мене є докази, що ви або помиляєтеся, або безсоромно брешете, ви починаєте гладити себе по загривку за те, що так добре володієте собою! Неймовірно!

Шутер прикрив повіки, від чого зразу ж набув хитрого вигляду.

— Докази? — перепитав він. — Не бачу я ніяких доказів. Я чую, що ви балакаєте, але балаканина — це не докази.

— Я ж вам сказав! — заволав Морт, знемагаючи від власного безсилля, наче людина, що гатить кулаками в павутиння. — Я все пояснив!

Шутер подивився на Морта довгим поглядом, потім розвернувся й сягнув рукою у відчинене вікно своєї машини.

— Що ви робите? — напружено спитав Морт. Викид адреналіну в тіло готував його опиратися чи вшиватися… найімовірніше, останній варіант, якщо Шутер потягнувся до великого револьвера, який внутрішньому оку Морта раптом послужливо підсунула багата уява.

— Та куриво беру, — заспокоїв його Шутер. — Не кіпішуй.

У руці, яку він витяг із машини, опинилася червона пачка «Пел-Мел». Він узяв сигарети з приладової панелі.

— Будеш?

— У мене свої, — похмуро відповів Морт і витяг із внутрішньої кишені червоної фланелевої сорочки старезну пачку «L&M».

Вони закурили, кожен зі своєї пачки.

— Коли так далі піде, ми поб’ємося, — врешті порушив мовчанку Шутер. — А я цього не хочу.

— Господи Ісусе, та я теж не хочу!

— Насправді хочеш, — заперечив Шутер. Він і далі вивчав Морта поглядом із-під напівстулених повік, з тим своїм виразом сільської проникливості. — У душі ти хочеш саме цього. Але думаю, що бажання побитися в тебе з’явилося не через мене і не через моє оповідання. Тебе там під ковдрою якась інша бджола жалить, тому ти весь такий заведений, і через це все ускладнюється. У душі ти хочеш битися, але ти одного не розумієш. Якщо ми розпочнемо, то бійка не закінчиться, поки один із нас не поляже мертвим.

Морт уважно подивився на Шутера, шукаючи ознак того, що він перебільшує задля драматичного ефекту. Але не побачив їх. Раптом уздовж хребта пробіг холодок.

— Отож даю тобі три дні. Подзвони своїй колишній, хай надсилає журнал із твоїм оповіданням, якщо такий узагалі існує. А я повернуся. Звісно, ніякого журналу немає; думаю, ми обидва це знаємо. Але ти мені нагадуєш людину, якій треба довго і як слід подумати.

І він глянув на Морта із суворою жалістю, що само собою навіювало неспокій.

— Ти думав, тебе ніхто ніколи не викриє, га? — спитав він. — Ти справді так думав.

— Якщо я покажу вам журнал, ви поїдете звідси? — теж запитав Морт. Звертаючись радше до себе, ніж до Шутера. — Насправді мені просто хочеться знати, чи воно взагалі того варте.

Шутер рвучко відчинив дверцята водія і прослизнув за кермо. Швидкість, із якою рухався цей чоловік, щоразу змушувала Морта здригатися.

— Три дні. Проведіть їх так, як вам забажається, пане Рейні.

Він завів двигун. Той тихо захарчав, що свідчило про необхідність його перебрати, і різкий сморід вихлопу зі старої труби забруднив повітря вже пригаслого дня.

— Правда є правда, а справедливість є справедливість. Найперше, що треба зробити, — показати тобі, що я міцно тримаю тебе за одне місце і тобі вже не викрутитися з цього неподобства так, як ти все життя виходив сухим із води. Оце найперше. — Він порожнім поглядом глипнув на Морта через вікно у дверцятах водія. — А друге, — сказав він, — це справжня причина, чому я приїхав.

— І яка ж вона? — мимоволі вихопилося в Морта. То було дивно і бісило навіть не трохи, а дуже, однак до нього в душу знову заповзало безжальне відчуття провини, неначе він справді зробив те, у чому звинувачував його цей сільський бовдур.

— Про це ми поговоримо, — відповів Шутер і рушив на своєму пристаркуватому універсалі вперед. — А поки що подумай, що є правда, а що — справедливість.

— Та ви ненормальний! — закричав Морт, але Шутер уже котив по Лейк-драйв у той бік, де вулиця вливалася в трасу 23.

Морт дивився йому вслід, аж поки універсал не зник із поля зору, а потім повільно побрів додому. І що ближче він підходив до будинку, то більше порожнів його розум. Лють і страх вивітрилися. Йому просто було холодно, навалилася втома, а ще — туга за шлюбом, якого більше не було, а за теперішніми відчуттями — не було взагалі ніколи.