Шарі Лапена - Небажаний гість

– Ти що, фліртуєш зі мною? – питає Лорен з удаваною скромністю, переводячи увагу на чоловіка, що сидить навпроти неї. Він страшенно привабливий, але жінці ніколи не вдавалося зосередитись на чомусь надовго. Її меткий розум встигає усюди. На щастя, Ієн, здається, зовсім не заперечує. Гості готелю цікавлять його не менше, ніж її.

– Що з цією Райлі? – стишивши голос, питає його Лорен.

– Не знаю. Але вигляд у неї такий, ніби вона втекла з клініки для алкоголіків, – каже Ієн, теж перейшовши на шепіт.

Лорен переводить увагу на адвоката, який розмовляє з Ґвен. Вона спостерігала за мовою його тіла весь вечір. Щось у ньому змінилося. Зараз чоловік напружений, сидить, відхилившись назад, так, ніби хтось сказав йому щось неприємне. Ще зовсім недавно Девід усім своїм тілом подавався до гарненької Ґвен, усміхаючись до неї й нахиляючи голову набік, немов птах, що шукає собі пару. Може, Райлі звеліла йому забиратися під три чорти?

Погляд Лорен повільно ковзає до того кутка, де вечеряє заручена пара. Її очі звужуються. Вона чомусь одразу незлюбила Дану, ще коли вони пили коктейлі у вестибюлі. Може, Данина краса вселила в неї страх. А може, Лорен не сподобалось, як та жінка хизувалася своєю діамантовою обручкою. Не те щоб вона пхала її всім під носа, мовляв: «Ось, це моя обручка, хіба вона не розкішна?» Але вона постійно розмахувала своїми ідеально наманікюреними ручками, так що перстень просто неможливо було не помітити. Великий діамант виблискував, коли Дана поправляла волосся чи піднімала келих шампанського, так само як і її очі, коли жінка дивилася на свого нареченого. Вона уся блискуча і яскрава. «Що ж, у неї блискуче і яскраве життя», – думає Лорен. А тоді переводить погляд на чоловіка, з яким заручена Дана.

Що Лорен думає про нього? А те, що він із тих, хто колекціонує блискучі та яскраві речі.

Вона переходить до Кендіс Вайт, яка проводить вечір одна за столиком на двох і вдає, що читає журнал. Але насправді не зводить очей з Девіда, адвоката, що сидить спиною до неї. Лорен замислюється, чому Кендіс витріщається на цього чоловіка. Може, він їй сподобався. Девід, без сумніву, привабливий, це й сліпому видно. «Що ж, нехай щастить, – думає Лорен. – Адвокат явно зацікавився молодшою і гарнішою Ґвен».

Кендіс нарешті відриває погляд від Девіда й починає пильно роздивлятися Дану та Метью. Вони дуже гарна пара, але на обличчі Кендіс відбивається щось таке… Здається, вона звідкись знає Дану. А може, то вона впізнала Метью. Лорен не певна. Та, здається, тепер увага Кендіс рівномірно розподіляється між яскравою молодою парою і стриманим адвокатом.

Сама ж письменниця на вигляд доволі простакувата. Темне волосся заплетене ззаду в тугий хвіст, щоб не спадало на обличчя. Міцної статури. Прагматична спідниця й светр, і такі ж прагматичні окуляри. Здається, з неї вийшла б компетентна медсестра. Єдина кольорова пляма на ній – це гарний шовковий шарф, пов’язаний на шиї. Не те щоб страшненька, але поволі зістарюється. Мабуть, наближається до сорока. Лорен лише злегка цікавить, яку ж книжку та пише.

«Тут так гарно й затишно, – думає Лорен, – у цій чарівній залі з приглушеним світлом і з вітром, що завиває надворі, брязкаючи шибками, ніби щось намагається увірватися досередини».

Дана відпиває ще один ковток неперевершеного вина, на мить відриває погляд від Метью й оглядає залу. Яке життя все-таки непередбачуване.

Вона саме думає, який світ тісний, коли раптом лунає оглушливий зловісний гуркіт.

Дана підскакує й помічає, що всі присутні теж вражено попідводили очі від страв.

Бредлі, який саме замінює тарелі на фуршетному столі, всміхається:

– Не хвилюйтеся. Це просто сніг падає з даху.

– Боже, – видихає Дана й сміється, можливо, трохи загучно. – А такий звук, ніби то чиєсь тіло впало!

– І не кажіть! – погоджується Бредлі.

Райлі вдається тримати себе в руках лише завдяки алкоголю. Жінка знає, що виставила себе на посміховисько у вестибюлі, вихиляючи вино й шампанське, як матрос з багаторічним стажем. Але вона – журналістка; пити вміє. Та й протягом останніх кількох років, відколи її почали відправляти у потворні, небезпечні куточки світу, вона не раз вихиляла чарку-другу, так би мовити, з лікувальною метою.

Насолодитися вечерею у Райлі не вийшло. Їй не сподобалося, як цей адвокат вклинився за їхній столик. У нього на обличчі було написано, що Ґвен йому припала до смаку, і це муляло Райлі. Це вона завжди була популярна серед чоловіків, а не Ґвен. Райлі була разючою особистістю, це її чоловіки завжди помічали й за нею починали упадати. Але не сьогодні. Більше ні. Саме цей простий факт, краще за будь-що інше, нарешті змусив її збагнути, як же сильно вона змінилася.