Дмитро Стус: Василь Стус: життя як творчість

Василь Стус.

Поет.

Правозахисник.

Людина.

Товариш. Чоловік. Батько. В'язень. Філософ. Знайомий. Коханий. Знаний і незнаний. Політик і антиполітик водночас. Живий і давно — з точки зору життя людини, а не історичної перспективи — померлий.

Хто Ви? Чому ось уже впродовж десятиліть після Вашої смерти Ваша постать притягує до себе увагу, викликаючи спротив одних і беззастережне захоплення інших? Чому Ви деретесь на котурни й падаєте долі водночас?

Чому, попри таку значну цікавість до Вас, такими близькими до істини й водночас такими непричетними до Ваших текстів, видаються слова Миколи Рябчука: « демітологізований молодими критиками Василь Стус має ще менше шансів стати популярним культурним героєм України, ніж його мітологізована народницька іпостась » [1] Рябчук Микола . «Небіж Рільке, син Тараса» (Василь Стус) // Герої та знаменитості в українській культурі / Редактор-упорядник Олександр Гриценко . — К.: УЦКД, 1999, С. 231. ?

І — знову-таки — що змусило майже 100 000 людей вийти 19 листопада 1989 року на морозні вулиці Києва, аби віддати останню шану Вам, хто досі залишався невідомим навіть багатьом письменникам. (Неодноразово люди зізнавалися мені, що про Василя Стуса довідалися саме того дня, однак ніхто з відомих людей, наскільки я знаю, так і не наважився про це написати).

З якихось причин д о л я Василя Стуса видовжилась у часі й досі служить лакмусовим папірцем справжности, вкотре доводячи, що людина — попри всі обставини — таки спроможна здолати свій страх і стати гідною свого покликання. Певен: коли б працівники ЦК КПУ і КДБ України, які прийняли 1972 року рішення засудити поета, усвідомлювали, що самі ж творять національний міт незламности українського духу, вони б ніколи не довели висмоктану з пальця і «зав'язану» на протистоянні П. Шелест — Л. Брєжнєв [2] Про це див.: Хейфец Михаил . Избранное . В трех томах: Т. 3. Украинские силуэты. Военнопленный секретарь / Харьковская правозащитная группа. — Харьков: Фолио, 2000, С. 26—28. справу до суду (зрештою, цілком можна було залишити В. Стуса, як М. Рубана, у психушці, куди його було відправлено на обстеження). Але сталося саме так, і це — ще одне свідчення всесильности Долі [3] Стус Василь . Твори у 4 томах: 6 книгах. Два додаткові томи: 5 і 6 (2 книги) / Голова редакційної колегії М. Коцюбинська ; Укладання, підготовка текстів, коментарі — Г. Бурлака, С. Гальченко, М. Гнатюк, М. Гончарук, О. Дворко, М. Коцюбинська, Д. Стус . — Львів: ВС «Просвіта», 1994—1999. — Том 6: кн.1, С. 149, 239, 330, 469. — тієї недосяжної розуму субстанції, вірність якій була головною метою останніх десятиліть Вашого життя. Втім, владний заклик Ви відчули ще у ранньому дитинстві, ще не осягаючи його розумом, але вже відчуваючи: я — покликаний. Ви були чесними з собою і людьми, а тому сьогодні навряд чи хто зможе сказати, в чому Ви корились диктату Долі, а в чому коригували його надлюдською вимогливістю до себе.

Свого часу та ж Доля — у якій поєднано інстинкт самозбереження й прагнення самоспалення, провидіння й віру, будень і свято — примусила Стусових батьків перебратися з голодної й безперспективної Рахнівки до робітничого Сталіно, а самого Василя погнала звідти до Києва, міста, яке неодноразово виштовхувало його з себе як чужорідне тіло, аби вже по смерти вшанувати яко героя. Доля випробовувала поета щораз новими шляхами та випробуваннями, але він, угадуючи її веління, знаходив у собі сили й готовність гордо приймати виклик. Так творилася містерія життя Василя Стуса, за внутрішньою логікою якої йому належало, попри все, максимально реалізовувати — «тратити» — себе. Постійна готовність за всіх обставин максимально наповнювати життєву мить і дозволяє сьогодні говорити про феномен Василя Стуса — людини, поета, чоловіка, батька, сина, знаного і незнаного, доброго і…

Однак пропонована читачеві книга — не лише про Василя Стуса. Адже ким би він не був, кого б не творив із себе, його залежність від соціально-культурно-політичних умов, у яких випало жити, настільки значна, що для розуміння справжніх мотивів учинків поета обов'язковим є висвітлення його «соціальної історії», бо соціум впливає навіть на асоціальну людину. Що ж тоді говорити про В. Стуса, вся особистість якого підпорядкована « загальному, соціальному, у всіх його конкретно-історичних зв'язках і опосередкованостях » [4] Благой Д. Д . Проблемы построения научной биографии Пушкина // Лит. наследство. — М., 1934, Т. 16—18, С. 270. Див. також: Лосиевский И. Я . Научная биография писателя: проблемы интерпретации и типологии. — Харьков: Крок, 1998, С. 22.