Шарі Лапена - Небажаний гість

Кендіс сподівається, що ця книжка – її власна книжка – принесе їй золоті зливки.

Закривши ноутбук, Кендіс підводиться, критичним поглядом окидає себе в дзеркалі до підлоги і вирішує, що спускатися на вечерю в лосинах не найкраща ідея. Тому переодягається в пристойну спідницю й колготки і пов’язує на шию шовковий шарф. Розчісує волосся й наново зав’язує його в акуратний хвостик, наносить свіжу помаду і рушає вниз.

Коли настає час вечері, гості переходять до їдальні. Тут усе готово для фуршету. Уздовж стіни тягнеться довгий стіл, заставлений накритими кришками срібними мармітами з гарячими стравами, тарілками з салатами й корзинами з хлібом та булочками. Блискуча підвісна люстра заливає приміщення м’яким світлом. Повсюди розставлені столики – для двох або чотирьох осіб, – застелені білими лляними скатертинами. Незабаром залу заповнює тихе постукування срібними приборами по добротному фарфоровому посуді, коли гості розбирають тарілки й накладають собі частування.

Девід Пейлі повільно наповнює тарілку, трохи вагається біля смаженої яловичини, хрону та різноманіття гарячих страв, але зрештою зупиняє свій вибір на картопляному гратені зі спаржею і замислюється, де ж йому сісти. Насправді він міг би підсісти до будь-кого, окрім хіба що зарученої пари: вони мають такий вигляд, ніби хочуть побути наодинці, і вже зайняли столик на двох у кутку. Незнайома жінка приблизно його віку – схоже, письменниця, – також вибрала столик для двох. Мабуть, Девід міг би підсісти до неї, але вона видається не надто привітною. Вона ні з ким не привіталася, коли спустилася до їдальні, а зараз демонстративно втупилася в журнал на столі. Найбільше Девідові хотілося б приєднатися до темноволосої жінки, Ґвен, і її трохи нервової подруги.

Ґвен і Райлі вже наповнили свої тарілки і тепер сидять за столиком, розрахованим на чотирьох. Девід підходить до них і ввічливо запитує:

– Можна до вас приєднатися?

Здивовані, обидві жінки підводять голови; його змірюють поглядом дві пари знервованих очей. Девід бачить, що погляд Райлі затуманився від кількості надто швидко випитого алкоголю. А от Ґвен зблизька навіть іще чарівніша; у неї бліде витончене обличчя і гарне темне волосся. Риси її обличчя радше приглушені, ніж виразні; на таке обличчя він міг би дивитися цілу вічність. Девід сам дивується таким думкам; вони ж лише нещодавно познайомилися. Раптом йому хочеться, щоб вона була тут сама цими вихідними, як і він, і щоб вони могли познайомитися ближче. А так ситуація доволі незручна, особливо якщо зважати на те, що її подруга Райлі всім своїм виглядом показує, що воліла б обійтися без його компанії.

Девід бачить, що Ґвен зиркає на подругу, але та лише знизує плечима: не «так», але й не «ні». Не те щоб грубо, але й не дуже привітно. Ґвен повертається до нього й каже:

– Так, звісно. Прошу, сідайте.

Чоловік сідає біля Райлі, навпроти Ґвен, щоб мати змогу дивитися на неї.

– Ви тут самі? – питає Ґвен й одразу вкривається ледь помітним рум’янцем. Девіда зачаровує те, як кров приливає до її щік.

– Так, – відповідає він. – Сам-один. Я приїхав сюди, щоб побути подалі від метушні й подумати.

Він і сам не знає, чому їй це розповідає.

– Он як, – ввічливо каже вона.

Девідові некомфортно розповідати про себе, але він не хоче видатися надто настирливим, розпитуючи Ґвен про її життя. «З таким підходом тем для розмови майже не залишається», – дорікає собі.

– Ви кримінальний адвокат? – питає Ґвен, коли мовчанка загрожує перерости в незручну.

– Так, – видобуває з себе Девід. Як на диво, чоловік не знає, що іще сказати. Йому заплітається язик. Зазвичай такого з ним не трапляється, але зараз він відчуває, що її подруга випромінює заледве приховану ворожість, і це вибиває його з колії.

– Це, мабуть, дуже цікаво, – з готовністю підхоплює Ґвен. – І нелегко. А ще, гадаю, виснажливо.

– Так, – підтверджує він.

Деякий час за столом чути лише дзенькання столових приборів об витончену порцеляну, поки всі троє насолоджуються смаженим біфштексом. Девідову увагу привертають світлові відблиски від свічок на віконних шибах.

– Що привело вас сюди цими вихідними? – врешті-решт питає чоловік.

Можливо, її подруга піде нагору, і вони з Ґвен зможуть посидіти біля каміна й поговорити. Йому цього дуже хотілося б.

Та кидає погляд на Райлі.

– Ми просто вирішили кудись вибратися на вихідні, у дівочій компанії, – каже вона.