Шарі Лапена - Небажаний гість

– Тут мобільний не ловить, – скаржиться Генрі. – І вай-фаю немає. Це ніби бути похованим живцем.

Западає вражена тиша.

– У нас ніколи не було стільникового зв’язку, – виправдовується Бредлі, трохи червоніючи від такого докору. – Чи вай-фаю. Це вказано у нашій брошурі. Чимало наших гостей тому і приїжджають до нас, що хочуть відпочити від усього цього.

Метью помічає, як Генрі кидає лютий погляд на дружину, ніби це вона винна у тому, що в готелі немає вай-фаю. Можливо, саме тому чоловік такий роздратований.

– Зате тут прекрасні краєвиди, – з готовністю виголошує Беверлі. – І я бачу, тут багато книжок.

Це правда. Метью помітив чимало книжкових шаф по всьому готелі, заповнених книгами на будь-який смак.

– Я знайшла стару Аґату Крісті на своєму приліжковому столику, – підхоплює Лорен.

– Це моїх рук справа, – хвалиться Бредлі. – Я кладу книжки в усіх номерах. Погодьтеся, це набагато краще, ніж коробки з цукерками. Хоча ми й таке робимо, – і він широко усміхається.

– Я гадаю, такий підхід освіжає, – погоджується Лорен.

– Взагалі-то у нас дуже багата бібліотека. Я можу підшукати вам щось інше, якщо хочете. Я добре орієнтуюся в тому, які книжки у нас є. Я майже всі з них перечитав. Гості, звісно, полюбляють читати у бібліотеці, але влітку можна розташуватися у гамаках чи біля басейну, або ж в альтанці.

– Ми просто мусимо повернутися сюди влітку, – каже Метью, всміхаючись до Дани, – після весілля.

– Обов’язково приїжджайте, – запрошує Бредлі. – Влітку тут дуже гарно. Але і взимку не гірше. Після вечері я можу розпалити камін у бібліотеці, якщо хтось захоче посидіти там.

– Ми хотіли б побачити льодовий будиночок, – каже Лорен.

– Що за «льодовий будиночок»? – запитує Беверлі.

Бредлі усміхається.

– Це невелика прибудова, зроблена лише з льоду та снігу. Ми облаштували там бар. Геть усе вирізьблено з льоду – барна стійка, полиці, навіть стільці. Там навіть є химерна льодова скульптура. Єдине, що не зроблено з льоду, – це пляшки, склянки та барні інструменти. Це справді щось неймовірне. Я ще не мав часу розчистити туди доріжку, але візьму снігоочисник, і завтра льодовий будиночок буде відчинено, обіцяю.

– Там, мабуть, холодно, – зауважує Ґвен.

– Вам знадобиться куртка, – визнає Бредлі.

Атмосфера у вестибюлі змінилася, відколи до них приєдналися Дана та Метью. Лорен не могла не помітити, як чоловіки відреагували на прихід Дани. Бредлі відкрито витріщається на неї, розливаючи напої. Старші чоловіки краще приховують своє зацікавлення; а втім, і сліпому видно, що невимовна Данина краса зачепила кожного. Вони всі наче якось виструнчилися чи що. Навіть Ієн. Роздратована, Лорен легенько копає його ногою, і той знову зосереджується на ній.

Лорен знає, що вона й сама жінка красива, і в неї немає сумнівів, що Ієн теж такої думки. Але Дана належить до зовсім іншого класу. І річ не лише у її вроді, яку важко ігнорувати. Дана буквально випромінює чарівність, і вона свідома своєї краси. А тому поруч із нею кожна інша жінка в кімнаті мимоволі почувається другосортною. Лорен давно помітила, що в жінках виняткової вроди є щось таке, що змушує їх думати, ніби вони мають право на все, чого тільки забажають.

Лорен похоплюється, що й сама витріщається на Дану. Раптом, ніби відчувши на собі погляд, та дивиться просто на неї. Усмішка не сходить з Даниного миловидного обличчя, коли її погляд затримується на Лорен.

Дана когось їй нагадує, от тільки Лорен не може пригадати, кого саме. Можливо, Дана просто асоціюється у неї з усіма тими жінками, що красуються на екранах телевізорів чи сторінках журналів, нагадуючи решті про їхні вади. Лорен першою відводить погляд.

І помічає, що Ґвен та Райлі теж спостерігають за Даною.

Коли Джеймс виринає з кухні і заходить до вестибюля, щоб перевірити, як там гості, він бачить коктейльну вечірку в повному розпалі. Гості розмовляють між собою, й у кімнаті панує жвава атмосфера. Кожен уже встиг вихилити по кілька напоїв. Це, а також той факт, що через хуртовину вони опинилися в тимчасовій пастці в цьому готелі, має властивість згуртовувати людей.

Його син підводить голову, коли Джеймс заходить до вестибюля. Бредлі саме тримає в руках відкорковану пляшку шампанського «Вдова Кліко». Він доволі ефектний молодик, і пасмо волосся, що спадає йому на чоло, додає Бредлі франтуватого шарму. Хлопець високий, стрункий, спортивний, і має напрочуд невимушений вигляд у чорних штанах та білосніжній сорочці. Бредлі почувається комфортно в будь-якій одежі. І він чудово ладнає з гістьми. Впевнений у собі й товариський, точнісінько як його покійна мати. От Джеймс воліє залишатися за кулісами, проводячи час на кухні у своєму фартуху або ж за рахунками. А втім, йому неспокійно за Бредлі. Чоловік боїться, щоб син не перетнув межу. Бредлі все ще юний та імпульсивний. Йому слід пам’ятати, що він – прислужник, а не гість. Є певні межі, яких потрібно дотримуватися. Бредлі не завжди вдавалося вчасно зупинитися, коли йшлося про обмеження.