Шарі Лапена - Небажаний гість

– От і чудово! – каже Ієн. – Зробите мені віскі з содою?

– Звісно.

– А мені «Мангеттен», будь ласка, – просить Лорен.

– Сподіваюся, кухар прибув без пригод? – запитує Ієн. – Бо я вмираю з голоду.

Бредлі змовницьки здіймає одну брову:

– Не хвилюйтеся. Кухар – мій тато. Готель належить нашій родині. Ми живемо на території – в апартаментах наприкінці коридору, за баром, – він киває у той бік. – Ми впораємося удвох, допоки дороги не розчистять. Щоправда, вечеря сьогодні більше скидатиметься на фуршет.

У вікна врізається сердитий порив вітру. Гості інстинктивно обертаються на звук.

– У нас тут бувають добрячі бурі, – промовляє Бредлі.

Тут Девід помічає старшого чоловіка, що з’явився у вестибюлі. Судячи з фартуха, він прийшов з кухні, яка, очевидно, розташовується за їдальнею. Батько Бредлі.

– Вітаю, і ласкаво просимо, – каже чоловік. – Я Джеймс Гарвуд, власник цього готелю. І кухар, – додає. – Можете не хвилюватися. Обіцяю, ми добре про вас подбаємо попри негоду.

Девід змірює його поглядом. Від Джеймса віє впевненістю чоловіка, який переконаний у тому, що зможе дотримати своєї обіцянки. Бізнес явно іде вгору; він пишається своїм закладом, і це видно неозброєним оком. Джеймс кілька хвилин балакає з гостями, а тоді повертається на кухню.

Девід зручніше вмощується у кріслі, і його надія на приємні вихідні міцніє.

Лорен спостерігає, як Ієн зачаровує чоловіка, що сидить біля каміна. Ієн може знайти спільну мову будь із ким. Він уже з’ясував, що Девід кримінальний адвокат із Нью-Йорка, і тепер намагається витягнути з того подробиці котроїсь зі справ.

– Яка найцікавіша справа, над якою вам доводилося працювати? – допитується Ієн.

– Вони усі цікаві, – посміхається адвокат, уникаючи відповіді.

– А чи є серед них такі, про які ми могли читати в газетах? – підхоплює Лорен.

– Цілком можливо.

У цю мить вона чує, як хтось спускається сходами, і, обертаючись через плече, дивиться догори. Це Ґвен та Райлі. Лорен помічає, що адвокат спостерігає за ними, поки вони спускаються. Двоє жінок підходять до них і вмощуються на дивані навпроти каміна. Ґвен несміливо усміхається, Райлі ні на кого не дивиться. Добре, що поруч є Бредлі з напоями, на які можна відволіктися. Обидві замовляють по келиху мерло і змовкають.

«А Ґвен має зовсім інакший вигляд без лижної шапки і надутої зимової куртки», – думає Лорен. Невисокого зросту, тендітна і струнка, її блискуче чорне волосся дивно контрастує з білосніжною шкірою. Райлі вища за подругу, але її світле волосся млявими пасмами спадає на плечі. Поруч із Ґвен вона видається нездоровою.

Ієн не дає Девідові зіскочити з гачка:

– Вам доводилося захищати убивць? – запитує.

Зрештою, бачачи таку завзятість, адвокат мимоволі розпливається в усмішці.

– Так, доводилось, – він розкручує келих, помішуючи напій. – І не раз.

– Ну ж бо, розкажіть нам!

– Не звертайте на нього уваги, – втручається Лорен. – Він дивиться забагато кримінальних серіалів.

– Боюся, у житті все трохи інакше, – відказує адвокат.

– Що ви маєте на увазі? – запитує Лорен, помічаючи, що кутики Девідових губ опустилися.

Той стенає плечима.

– У серіалах правосуддя повсякчас перемагає. У реальному житті це не завжди так.

– Хочете сказати, що ви – як адвокат – надто добре виконуєте свою роботу? – видає Ієн, і всі вибухають реготом.

Лорен бачить, як дві жінки про щось шепочуться, але не може розчути слів. Вони говорять дуже тихо.

– Стараюся, як можу, – каже Девід.

– Як вам це вдається? – питає Лорен. – Як притлумлюєте свою совість, коли… захищаєте когось, знаючи, що, можливо, ця людина вчинила щось жахливе? – І майже одразу поспіхом додає: – Пробачте. Я зовсім не намагаюся вас судити.

Девід Пейлі дивиться вниз, на свій майже порожній келих, і думає, як відповісти. Його запитували про те саме багато разів. Він доволі успішний як адвокат. А як людина – і сам не знає. Його партнери по фірмі вже давно м’яко натякали, щоб чоловік ненадовго взяв відпустку, можливо, поїхав у подорож. Але йому ні з ким подорожувати. У нього більше немає дружини. І хоч, подорожуючи світом, він, безумовно, зможе трохи відволіктися, це не заповнить порожнечі у його душі. Те, що Девід провів добру половину своєї кар’єри, успішно захищаючи убивць, безумовно наклало на нього свій відбиток. Але він має готову відповідь на запитання Лорен. Знає, що сказати. А самому вірити в це не обов’язково.

– Адвокат – це моя робота. Згідно з нашою юридичною системою, кожен вважається невинним, допоки не буде доведено протилежне. Моя робота полягає в тому, щоб представляти інтереси обвинуваченого так добре, як тільки зможу. – А тоді додає: – Якби адвокати могли запросто відмовитися захищати когось через свою бридливість чи за велінням совісті…