Шарі Лапена - Небажаний гість

– Дурниці.

Вони спостерігають, як засніженою доріжкою хоробро пробирається автомобіль і зрештою доповзає до парковки. Звідти виходять четверо. Троє жінок і чоловік. Уткнувшись носом у Данину шию, Метью питає:

– Як ти ставишся до того, щоб подрімати перед вечерею?

Ієн Бітон плюхається в одне з крісел біля каміна у вестибюлі, поки Лорен реєструє їх і бере ключ від їхнього номера. Зараз йому не завадило б чогось випити. Цікаво, де тут у них бар. Праворуч від вестибюля розташована їдальня: скляні двері прочинено, і чоловік краєм ока помічає розставлені там столи з білими лляними скатертинами. Загалом це місце доволі гарне. Тут, певно, багато маленьких кімнаток і коридорів з прихованими нішами. Це вам не типовий сучасний готель, де все зроблено з максимальною ефективністю й спрямоване на максимальні прибутки.

Його увага звертається до двох жінок, яких вони врятували. Ґвен, водійка, отримує ключ за стійкою реєстрації. Здається, ті двоє ділитимуть номер. Ієн спостерігає, як вони піднімаються по сходах, і замислюється.

Підходить Лорен і простягає йому руку.

– Готовий піднятися в наш номер?

– Звісно.

– Вечеря з сьомої по дев’яту в їдальні, але перед тим тут подаватимуть коктейлі, – каже вона.

– Добре. То чого ми чекаємо?

– Нас поселили на третьому поверсі.

Він підводиться, бере сумки і йде слідом за Лорен по сходах. Тут так тихо. Можливо, це через сніг, а може, через товстий килим чи м’яке освітлення, але все навколо здається пом’якшеним, приглушеним.

– Та жінка Райлі не здалася тобі дивною? – шепоче Лорен, поки вони піднімаються вишуканими сходами.

– Вона була доволі знервованою, – визнає Ієн.

– За весь час, що ми пробули з ними, вона не промовила ні слова. Вони усього-на-всього з’їхали в кювет. Ніхто ж не постраждав.

– Може, вона колись потрапляла в автомобільну аварію.

– Може.

Коли вони дістаються третього поверху, Лорен обертається до Ієна і каже:

– Вона здалася мені дуже напруженою. Від неї відходила якась дивна аура.

– Не думай про неї, – промовляє той, несподівано цілуючи жінку. – Думай про мене.

Ґвен сидить на ліжку, тому, що найдалі від дверей, – у них із Райлі номер на третьому поверсі з двома двоспальними ліжками, як вони і просили, – і схвильовано спостерігає за подругою. Та жінка, Лорен, помітила, що з Райлі щось не так.

Раптом Ґвен спадає на думку, що, можливо, вона – не те, що Райлі зараз потрібно. Вона сподівалася, що її врівноважений прагматизм зуміє заспокоїти Райлі, а натомість відчуває, як їй самій починає передаватися тиха паніка подруги. Райлі завжди була сильнішою особистістю. Можна було й раніше здогадатися, що це вона матиме вплив на Ґвен, а не навпаки. Ґвен уже починає зазирати в темні закутки й здригатися від несподіваних звуків, поки її уява змальовує можливі жахіття. Може, річ у тому, що вони перебувають у незнайомому місці, а може, це так на неї діє старовинна атмосфера готелю.

– Давай трохи освіжимося і підемо чогось вип’ємо перед вечерею, – пропонує Ґвен.

– Давай, – згоджується Райлі без особливого ентузіазму.

Вона дуже бліда, і довге світле волосся спадає обвислими пасмами їй на обличчя. Ні сліду колишньої енергійності. Колись Райлі була красунею, але тепер так і не скажеш. Ґвен жене від себе цю жахливу думку і намагається вірити, що врода повернеться.

– Я знаю, що зараз у тебе непрості часи, – вмовляє вона Райлі. – Але ти мусиш спробувати.

Та кидає на неї погляд, сповнений… роздратування, мабуть, чи то зневаги. А може, гніву. Ґвен відчуває, як у ній самій спалахує іскра гніву, і раптом усвідомлює, що це будуть довгі вихідні і їй доведеться вважати, що говорить. Проте жінка одразу нагадує собі, що Райлі – одна з її найкращих подруг, і Ґвен багато чим їй завдячує. Вона хоче допомогти Райлі знову звестися на ноги, хоче, щоб її розкішна, життєрадісна подруга повернулася. Та що там, Ґвен хоче знову заздрити Райлі, як і раніше.

– Давай я розчешу тобі волосся, – пропонує.

Вона встає зі свого ліжка і починає порпатися у сумочці Райлі в пошуках гребінця. Тоді сідає позаду подруги і починає розчісувати її волосся повільними заспокійливими рухами. Поступово плечі Райлі поволі розслабляються.

– Готово, – нарешті каже Ґвен. – Підмалюй ще тільки губи. Мені, до речі, теж не завадить. І ми спустимося вниз чогось попоїсти. А тоді повернемося сюди і будемо розмовляти до ранку, як колись. Або почитаємо, якщо захочеш.