Шарі Лапена - Небажаний гість

Він висадив її перед готелем, а сам поїхав паркувати автомобіль. За хвилину чоловік приєднається до неї і принесе їхні сумки. Дана рушає через вестибюль, проминаючи камін, і зупиняється біля старомодної стійки реєстрації ліворуч від сходів. Тут усе блищить віковою патиною й добрим лаком для меблів. За стійкою сидить молодий чоловік, а поруч стоїть ще один, старший, – явно гість. Той обперся на стійку і гортає якісь брошури. Почувши, як вона підійшла, чоловік підводить голову. На якусь мить завмирає і витріщається на неї, а тоді ніяково усміхається і відводить погляд. Дану це не дивує. Вона вже звикла, що справляє такий ефект на чоловіків. Немов, побачивши її уперше, вони не ймуть віри своїм очам. Нічого з цим не вдієш.

Молодик за стійкою змірює її оцінювальним поглядом, майже непомітно, та все ж. До цього Дана теж звикла.

– Я Дана Гарт. Ми з нареченим зарезервували тут номер на ім’я Метью Гатчінсона.

– Так, звісно, – без запинки відповідає молодик і починає шукати їхні імена в реєстрі.

Дана помічає, що для реєстрації гостей тут використовують старий готельний реєстр – як незвично – а не комп’ютерну систему. За стійкою, попід стіною, стоять дерев’яні ящички, де зберігаються ключі від номерів.

– Ваш номер – 201. Це вгору по сходах, на другий поверх, і праворуч, – повідомляє молодик.

Двері позаду неї відчиняються, впускаючи до вестибюля порив холодного повітря, й, обернувшись, Дана бачить на порозі Метью з сумкою в кожній руці та шаром снігу на пальті й темному волоссі. Він підходить до неї, і жінка струшує сніг йому з плечей. Дані подобаються ці маленькі демонстрації власності.

– Вітаємо в готелі «У Мітчелла», – всміхається молодик за стійкою і простягає їм важкий латунний ключ. Дана лише тепер помічає, який він привабливий. – Вечерю ми подаємо в їдальні з сьомої по дев’яту вечора. А перед вечерею у вестибюлі на вас чекатимуть напої. Насолоджуйтеся відпочинком.

– Дякуємо, так і зробимо, – відповідає Метью, багатозначно зиркаючи на Дану.

Вона зводить догори свої ідеальні брови – так нагадує Метью чемно поводитися на людях.

Метью бере сумки і слідом за Даною піднімається по широких сходах. Ліфта тут немає. Зрештою, це маленький готель. Метью обирав дуже ретельно. Хотів знайти тихе й приватне місце, де вони з Даною могли б провести трохи часу разом перед тим, як почнеться уся ця метушня з весіллям, якої він узагалі волів би уникнути. Якби ж то вони могли втекти кудись на Кариби й там побратися. От тільки багатий спадкоємець з Нової Англії не може собі такого дозволити. Це розбило б серце його матінці та всім його тітонькам, і Метью не готовий узяти на себе таку відповідальність. Та й він знає, що, хоч Дані теж іноді допікає увесь цей стрес від планувань, нескінченних зустрічей та мільйонів деталей, без яких не обходиться весілля таких масштабів, проте вона з нетерпінням чекає цієї грандіозної події, що має відбутися навесні. От тільки останнім часом у неї почали траплятися нервові зриви. Ця невеличка перерва перед фінальним ривком їм обом піде на користь.

Товстий килим приглушує їхні кроки, тож вони майже нечутно піднімаються по сходах на другий поверх і проходять коридором до кімнати 201. На дверях прикріплено овальну латунну табличку з вигравіруваним номером.

Метью вставляє ключ у старомодний дверний замок і відчиняє перед Даною двері.

– Після вас.

Дана заходить у номер і схвально усміхається:

– Дуже гарно.

Крутнувшись, жінка повертається обличчям до Метью, який саме зачиняє за ними двері.

Він обвиває її руками за талію й каже:

– Якщо хтось тут і гарний, то це ти , – і цілує її.

Зрештою Дана грайливо відштовхує його і скидає з себе пальто. Метью робить те саме і вішає обидва пальта у шафу. Тоді вони разом оглядають кімнату. Ліжко, звісно, велике, і, як зазначає про себе Метью, з першокласними простирадлами. На подушках лежить загорнута у фольгу коробка цукерок. Ванна явно призначена для двох, а у відерці з льодом на маленькому столику біля дверей стоїть пляшка шампанського з вітальною листівкою. Вікна виходять на широке подвір’я перед готелем з обтяженими снігом деревами і довгою звивистою під’їзною доріжкою, що веде до головної дороги і яку зараз швидко засипає снігом. На парковці біля подвір’я з пів десятка машин. Двоє закоханих стоять поруч, визираючи у вікно.

– Це номер для молодят, – каже Метью, – якщо ти ще цього не зрозуміла.

– А не наврочимо? – питає Дана. – Гадаю, це погана прикмета замовляти номер для молодят, коли у вас ще не медовий місяць.