Шарі Лапена - Небажаний гість

– Цікаво, куди всі поділися? – задумливо промовляє він, почуваючись, ніби хлопчисько.

– Райлі втомилася і пішла спати, – засоромившись, відказує Ґвен. – Думаю, дехто з гостей досі в їдальні, випивають по останньому келиху.

– Я можу попросити Бредлі розпалити тут камін, – каже Девід.

Ґвен киває, але він не може змусити себе покинути її, щоб піти шукати молодика.

Разом вони починають уважно розглядати книжки на полицях. Чоловікові подобається стояти поруч із нею, коли за вікном бушує хуртовина. Після особливо гучного пориву вітру вони обоє повертають голови до скляних дверей.

– Гадаєте, завірюха посилиться? – питає Ґвен.

«Навіть якщо й так, мені байдуже», – думає Девід, але вголос не каже. Йому нічого так не хочеться, як опинитися тут у пастці, з нею.

– Не знаю, – каже він.

– Що ж обрати? – роздумує Ґвен уголос, стоячи лише за кілька дюймів від нього.

Девід показує на велику книжку, що лежить розгорнута на скляному столику, де він її залишив.

– Я читаю про трагічну експедицію до Південного полюса.

– Ідеально для сьогоднішнього вечора!

Ґвен походжає між полицями, проводячи вказівним пальцем по книжкових корінцях. Щось привертає її увагу, і вона витягає один томик.

– О! Я чула про цю книжку, – каже вона. – Давно збиралася почитати.

Девід кидає погляд на назву – «Підозри містера Вічера, або Вбивство у маєтку “Роуд-Гілл”».

– Обожнюю хороший детектив, а ви? – запитує Ґвен.

Після вечері Ієн з Лорен – обоє трошки захмелілі – піднімаються головними сходами. Чоловік не може дочекатися, коли вони опиняться у ліжку. Їхній номер на третьому поверсі, наприкінці коридору. Коли вони нарешті дістаються туди і Лорен починає копирсатися з замком, трохи далі Ієн помічає ще одні двері. Мабуть, за ними службові сходи, що проходять задньою частиною будівлі і закінчуються десь біля кухні. У давнину ними, певно, користувалися слуги: їм би нізащо не дозволили ходити головними сходами, що прикрашають вестибюль.

Ієн натискає на клямку і штовхає двері. По той бік донизу збігають доволі вузькі прості дерев’яні східці, вкриті шаром пилу й погано освітлені.

– Що ти робиш? – питає Лорен.

– Просто дивлюся, – каже він.

– Які непристойності у тебе на думці цього разу, Ієне?

Вона у нього на думці. Ієн хапає Лорен за руку і тягне за собою.

– Ходи зі мною, мала, – каже він, пестячи її шию, і починає поволі розстібати їй блузку. – Ну ж бо, ніхто не побачить.

Жінка м’яко протестує, поки він затягує її на сходовий майданчик.

Генрі та Беверлі після вечері повертаються до свого номера на другому поверсі.

– Я, мабуть, трохи почитаю перед сном, – вирішує Генрі.

– А я прийму ванну, – відповідає його дружина.

Беверлі зникає у мармуровій ванній кімнаті, прихопивши з собою дорогий сексуальний пеньюар, який купила спеціально для цих вихідних. Чоловік навіть не помічає, що вона щось замислила, і вже уткнувся носом у книжку.

Вони так давно не кохалися. Зважаючи на те, що вдома у сусідніх кімнатах сплять підлітки, та й самі вони під кінець дня страшенно втомлені та дратівливі, фізична частина їхнього шлюбу сильно постраждала. Час має властивість просочуватися крізь пальці. Але Беверлі зробить усе від неї залежне, щоб це виправити. Вона вішає новий пеньюар – шовк шампанського кольору з мереживом відтінку слонової кості – на дверцята і якусь мить милується ним, поки ванна наповнюється водою. Генрі його ще не бачив. Ото він здивується. Давненько Беверлі вже не одягала таку білизну. Зараз їй навіть соромно згадувати ту стару потерту піжаму, в якій вона зазвичай ходить удома, день за днем. Сексуальний пеньюар допоможе їй знову відчути себе жаданою. Жінка додає до води бульбашок і, залізши у ванну, занурюється у воду. Ці вихідні стануть для них із Генрі новим початком. Можливо, вони навіть довше посплять завтра вранці, а потім замовлять сніданок у ліжко, як колись, у давні часи.

За деякий час вона виходить з ванни, почуваючись незрівнянною у шовковому пеньюарі, її шкіра м’яка і пахне трояндами. Беверлі підходить до ліжка, де сидить Генрі. Коли він підводить голову, відірвавшись від книжки, Беверлі кокетливо усміхається і, хтозна чого, раптом соромиться. Сміх та й годі.

Та його реакція зовсім не така, як вона очікувала. Генрі видається радше пригніченим. Те, що відбивається на його обличчі, точно не можна назвати радістю чоловіка, який вважає свою дружину привабливою.