Шарі Лапена - Небажаний гість

Нарешті уже далеко за північ Беверлі засинає, коли раптом чує приглушений крик. Але вона вже в полоні сновидінь, і той крик стає частиною сну, частиною кошмару. Хтось намагається задушити її. І, як це можливо тільки в снах, вона голосно кричить, хоч їй і затискають подушкою обличчя.

Райлі лежить у ліжку, втупивши погляд у стелю. Коли вже Ґвен прийде спати? На годиннику пів на другу ночі. Райлі нізащо не повірить, що Ґвен і Девід досі стирчать у бібліотеці. Вона точно пішла до нього в номер. До нього в ліжко. Може, вона пробуде з ним цілу ніч і повернеться у їхню з Райлі кімнату аж під ранок.

Від цих думок жінці страшенно некомфортно – на неї хвилею накочується паніка. Зовсім не тому, що вона така скромниця, аж ніяк. У Райлі було чимало коханців. І не тому, що вона заздрить Ґвен. А тому, що Райлі певна: над Девідом Пейлі висить якась чорна хмара. Вона просто не може пригадати, яка саме. Жінка вкотре проклинає відсутність інтернету.

Вона бореться з ірраціональним бажанням піти й постукати у Девідові двері. Дарма що навіть не знає, де його номер.

Райлі ненавидить цю тривогу, яку тепер постійно відчуває. Вона повторює собі, що тут, серед усіх цих людей, із Ґвен нічого не трапиться. Райлі знає, що Ґвен зараз із ним.

Врешті-решт Райлі починає оповивати дрімота. Коли вона вже майже занурилася в сон, їй здається, що вона чує крик, десь далеко-далеко. Жінка переконує себе, що це не крик, а спогад; вона часто чує крики, коли засинає. Вона вже звикла до цього. Це передвісники нічних жахіть.

Ранок настає повільно. Десь уночі пухкий сніг перетворився на сльоту, і тепер усе довкола вкрилося хрусткою льодовою кіркою, зробивши дороги ще небезпечнішими. Здається, усе лишень погіршиться. Усередині готелю доволі морозяно.

Лорен прокидається рано і відчуває, що змерзла, незважаючи на тепло Ієнового тіла, який лежить поряд. Ще й шия затерпла. Вона вилізає з ліжка, трусячись від холоду, і поспіхом натягує теплий одяг, заодно намагаючись збагнути, чого ж так холодно. Просуває ноги у джинси, одягає футболку, грубий светр, теплі шкарпетки. Учора перед сном вони з Ієном не заслонили штори, і тепер Лорен дивиться на краєвид за вікном. Хоч надворі ще досить темно, жінці видно, що гілки велетенського дерева перед готелем погнулися під вагою криги. Одна гілка відламалася, і тепер на тому місці, де її вирвало зі стовбура, зяє світла рана. Сама ж важезна кінцівка лежить унизу, перебита у трьох місцях.

Лорен тихо заходить до ванни, залишивши двері прочиненими. Вона не хоче вмикати світло, щоб не розбудити Ієна. Як же холодно, чорт забирай. Лорен нашвидкуруч розчісує волосся. На підсвітленому циферблаті годинника – за кілька хвилин шоста. Цікаво, коли встає персонал готелю і розпочинає день.

Вона кидає погляд на Ієна, який хропе у ліжку, і лише його голова стирчить з-під ковдри. Ще не скоро прокинеться. Лорен тихенько відчиняє двері номера. У коридорі темно, лампочки у настінних бра не горять. Жінка вислизає з кімнати й у своїх грубих шкарпетках безшумно йде коридором третього поверху до головних сходів. Вона не хоче нікого розбудити. Лорен підступає до сходів, намагаючись прикинути, скільки доведеться чекати, перш ніж вона отримає свою ранкову чашку кави.

Райлі прокидається раптово і рвучко сідає у ліжку, широко розплющивши очі. Здається, вона чула крик – голосний і пронизливий. Серце калатає, мов навіжене, і жінка відчуває знайомий приплив адреналіну по всьому тілу. Швидко окидає поглядом тьмяну готельну кімнату і пригадує, де вона. Райлі обертається до сусіднього ліжка, скидаючи з себе покривало, і її одразу обдає холодом. Ґвен теж прокинулася і насторожено прислухається.

– Що відбувається? – питає та. – Мені здалося, ніби я щось чула.

– Не знаю. Але я теж це чула.

Якусь мить вони сидять нерухомо, прислухаючись. До них долинає жіночий крик.

Райлі звішує ноги з ліжка і натягує на себе халат, щоб хоч трохи захиститися від холоду. Ґвен метушиться, роблячи те саме, і просить:

– Зажди.

Райлі хапає ключ, і обоє жінок виходять із номера. У коридорі третього поверху несподівано темно, і вони зупиняються, дезорієнтовані. Райлі пригадує, що їм із Ґвен потрібно поговорити про минулу ніч, але зараз не найкращий час. Вона просто вдячна, що Ґвен зараз поруч із нею. Райлі навіть не уявляє, що робила б, якби з подругою щось трапилося.