Шарі Лапена - Небажаний гість

– Мабуть, вимкнули електрику, – припускає Ґвен.

Вони ідуть до головних сходів, босоніж. Тримаючись за лаковані перила, бігом спускаються донизу. Темний готель тим часом наповнюється тупотінням нових кроків.

Райлі різко зупиняється. Слабке світло, що ллється крізь парадні вікна готелю, освітлює моторошну картину внизу. Біля підніжжя сходів лежить Дана, розпластана й абсолютно нерухома. Її руки й ноги, зігнуті під неприродним кутом, виглядають з-під темно-синього атласного халата. Гарне довге темне волосся каскадом розсипалося довкола неї, однак характерну білизну її обличчя ні з чим не сплутати. Райлі одразу розуміє, що Дана мертва.

Лорен уклякла поруч, схилившись над тілом, і притискає руку до Даниної шиї, намагаючись намацати пульс. Вона підводить голову і приголомшено дивиться на жінок на сходах.

– Я щойно її знайшла, – голос у Лорен напружений.

Райлі поволі долає решту сходинок, аж поки зупиняється на останній, опинившись прямо над тілом Дани. Вона відчуває, що Ґвен стоїть одразу позаду неї, і чує її здавлене схлипування.

– Це ви кричали? – питає Райлі.

Лорен киває, а в самої на очі навертаються сльози.

Райлі помічає Бредлі і його батька, що стоять неподалік. Джеймс витріщається на тіло мертвої жінки біля підніжжя своїх сходів, і його обличчя натягується від шоку. Бредлі, здається, навіть не може змусити себе подивитися на Дану і натомість прикипів очима до Лорен, яка досі нависає над тілом. Зрештою Джеймс ступає крок уперед і, вагаючись, простягає руку до Дани.

– Вона мертва, – повідомляє Лорен.

Джеймс мало не з вдячністю відсмикує руку.

Девід чує крик і зіскакує з ліжка. Накинувши на себе халат, хапає ключ і вилітає з номера. На сходовому майданчику зупиняється й окидає поглядом потріпане зібрання унизу. Він бачить Дану – вочевидь мертву, – що лежить біля підніжжя сходів у халаті, і Лорен поруч неї. Райлі та Ґвен стоять спинами до нього. Джеймс увесь побілів, а Бредлі несподівано видається набагато молодшим, ніж учора. Девід чує шум позаду себе, обертається і бачить Генрі та Беверлі, що поспішають до нього, досі у піжамах, на ходу одягаючи халати й запинаючи їх.

– Що сталося? – питає Девід, швидко спускаючись сходами.

– Ми не знаємо, – відповідає Джеймс тремтливим голосом. – Скидається на те, що вона впала зі сходів.

Девід підходить ближче.

– Я не змогла знайти пульс, – каже Лорен.

Він присідає навпочіпки й, не торкаючись тіла, оглядає його, щомиті хмурячись дедалі більше. Нарешті оголошує:

– Вона мертва вже деякий час. Мабуть, упала десь серед ночі. Чому вона вийшла зі свого номера так пізно? – думає вголос.

З боку Даниної голови видніється жахлива рана, а на краю нижньої сходинки кров. Усе це Девід завважує досвідченим оком і раптом почувається невимовно втомленим.

– Святий Боже, – шепоче Беверлі. – Бідолашна дівчина.

Девід підводить голову й оглядає присутніх. Беверлі відвернулася, але Генрі з серйозним виразом дивиться на тіло. Переводить погляд на Ґвен – її обличчя заплакане, нижня губа тремтить. Йому хочеться пригорнути її до себе, заспокоїти, але він цього не робить. Райлі дивиться на мертву жінку так, ніби не може відірвати від неї очей. Тоді Девід помічає, що серед них немає Метью.

– Хтось мусить повідомити Метью, – каже він, а в самого душа тікає в п’яти, бо знає, що ця роль, найімовірніше, дістанеться йому. Чоловік кидає ще один погляд на Джеймса і решту облич, що нажахано повернулися до нього, згадавши про Метью. – Я піду, – каже Девід, підводячись, і додає: – Треба викликати поліцію.

– Не вийде, – приречено повідомляє Джеймс. – Вибило електрику. Телефон не працює. Ми не можемо зв’язатися з поліцією.

– Тоді комусь доведеться піти по них, – каже Девід.

– Як? – запитує Бредлі. – Ви тільки подивіться, що робиться назовні. Там суцільна ковзанка.

Джеймс повільно хитає головою.

– Мабуть, хуртовина пошкодила лінії електропередач. Надворі небезпечно. Ніхто нікуди не піде в таку погоду. – Тоді непевним голосом додає: – Думаю, поліція не скоро зможе до нас дістатися.

Будильник на телефоні Кендіс завжди виставлено на шосту тридцять ранку. Дисципліна для неї на першому місці. А ще вона дуже чутко спить, і сьогодні вранці щось розбудило її ще до будильника. От тільки що? Кендіс чує біганину у вестибюлі під нею, крики.

Вона вирішує, що краще таки встати. До того ж у номері страшенно холодно. Кендіс клацає вимикачем лампи на приліжковому столику, але та не загоряється. Трусячись від холоду, жінка босоніж перетинає кімнату, щоб розслонити штори. Побачене просто вражає. Це вже не пухнаста зимова казка минулого вечора, а неприборкана лють крижаної бурі, випущеної на свободу. Електрику явно вимкнули. Чорт. Чорт, чорт, чорт! Кендіс намагається пригадати, скільки залишилося заряду на ноутбуці. Мабуть, годин на п’ять максимум. Це просто катастрофа! Треба з’ясувати, коли ввімкнуть світло. Вона хутко натягує теплий одяг і обережно простує темним коридором до сходів.