Гарлан Кобен - Твоя перша остання брехня

Підстреленого чоловіка вони лишили край дороги.

Уся сцена, від моменту, коли Майя перекотилася, до цього зайняла, імовірно, менше десяти секунд.

А тепер що?

Рішення прийшло негайно. Насправді, вона не мала вибору. Якщо викличе поліцію й чекатиме на них, її точно заарештують. Вона була в парку, коли застрелили Джо, знайшла Тома Дуґласса, тоді балістична експертиза, а зараз ще одна людина застрелена з її зброї — таке швидко не поясниш.

Вона поспішила назад на дорогу. Стрілець лежав на спині, розкинувши ноги.

Він міг прикидатися, але в цьому Майя засумнівалась. Однак усе одно тримала пістолет напоготові.

Потреби в цьому не було. Він помер.

Вона вбила людину.

Нема часу про це розмірковувати. Будь-якої миті може з’явитись якесь авто. Майя швидко передивилася його кишені, схопила гаманець. Нема зараз часу шукати документи. Завагалася, чи не взяти його телефон (своїм вона більше користуватися не зможе), однак це здалося надто ризикованим з очевидних на те причин. Зрештою подумала, чи не взяти його пістолет, який він досі стискав у руці, але, направду, якщо все піде ще гірше, то це залишиться єдиним доказом її самозахисту.

До того ж у неї досі був її «Glock».

Майя подумки вже все прорахувала. Тіло стрільця лежало край дороги. Підштовхнути його на два-три фути, щоб далі воно вже саме скотилося на узбіччя, буде не важко.

Саме це вона і зробила, швидко переконавшись, що машин на дорозі нема.

Стрілець котився легше, ніж вона думала, чи це адреналін додав їй сил. Він звалився вниз, м’яке тіло вдарилось об дерево.

Його не видно принаймні тимчасово.

Звісно ж, тіло знайдуть. Можливо, за годину. Можливо, за день. Але поки що в Майї є час.

Вона поспішила назад до автомобіля, сіла на місце водія. Її телефон розривався. Це дзвонив Шейн. Мабуть, Кірс почав розпитувати, що ж до біса відбувається. Здалеку до неї наближалось авто. Майя зберігала спокій. Завела двигун і м’яко натиснула на акселератор. Вона лише звичайна відвідувачка реабілітаційного центру «Солмані». Якщо поблизу є камери спостереження, вони покажуть вантажівку, яка набирає швидкість, а за хвилину чи дві — BMW, який їде з нормальною швидкістю і має повне право тут бути.

«Дихай глибоко. Вдих, видих. Напруження, розслаблення…»

За п’ять хвилин вона знову їхала по шосе.

Майя від’їхала подалі від мертвого тіла.

Вимкнула телефон, тоді, не впевнена в тому, чи можна його відстежити так, розбила його об кермо. Через тридцять миль [51] 51 км. зупинилася на парковці CVS і глянула в гаманець стрільця. Посвідчення особистості не знайшла, але було чотириста доларів готівкою. Ідеально. У Майї мало грошей, а користуватися банкоматом вона не хотіла.

На готівку купила три одноразових телефони й бейсболку. Подивилася на своє відображення в туалеті крамниці. Катастрофа. Вона, як могла, умилася, зібрала волосся у хвіст, наділа бейсболку й вийшла, виглядаючи значно презентабельніше.

Куди могли поїхати викрадачі?

Певно, вони їй уже не загрожували. Була ймовірність того, що вони поїдуть до неї додому й чекатимуть там, але це видавалося надто ризикованим. Фургон, напевно, крадений або орендований, можливо, з фальшивими номерами, тож вони, мабуть, закінчили на цьому.

Усе одно їхати додому вона наміру не мала.

Подзвонила Едді. Він відповів після другого дзвінка. Майя сказала йому, де зустрітися з нею. Він відповів, що вже їде, і милосердно не ставив більше запитань. Це і так було ризиковано, однак так ризик мінімальний. Усе одно, наблизившись до садочку «Зростання», вона ретельно оглянула територію. Цікаво те, що садочок обладнаний майже як військова база. До нього важко наблизитися непоміченим, там кілька етапів доступу. Звісно, хтось міг би прострелити собі дорогу сюди, але справді, зважаючи на автоматичні двері на вході й у кожній кімнаті, можна досить швидко зв’язатися з поліцією (відділок знаходився за квартал звідси).

Майя ще раз об’їхала садочок. Нічого підозрілого.

Побачивши, як машина Едді підкотилася до стоянки, вона заїхала за ним. «Glock» повернувся до кобури. Едді припаркувався, Майя стала поряд і вийшла з автомобіля. Сіла на пасажирське сидіння до нього.

— Що відбувається, Майє?

— Мені треба записати тебе, щоб ти зміг забирати Лілі.

— А дивний номер, з якого ти дзвонила?

— Краще закінчимо з цим, гаразд?

Едді подивився на неї.

— Ти знаєш, хто вбив Клер та Джо?

— Так.

Він зачекав. Тоді сказав:

— Але ти мені не скажеш.