Гарлан Кобен - Твоя перша остання брехня

Ні, Майї доведеться зачекати, доки він не піде.

Гектор сів до пікапа. Майя навприсядки перебігла ближче. Пістолет вона тримала подалі від очей. Сподівалася, що ніхто не побачить, як вона ховається там, але, якщо і побачать, це тільки викличе підозри, а не підтвердить їх. Вона сумнівалася, що хтось викличе поліцію, але втратити шанс вона не могла.

Ізабелла повернула ліворуч.

Стоп, чекай.

Майя подумала, що Ізабелла вийшла попрощатися з братом чи перемовитися з ним словом крізь вікно. Але все було не так.

Ізабелла сідала до пікапа, на пасажирське сидіння.

У Майї було два варіанти. Вона могла повернутися до свого авто й поїхати за ними. Вона б серйозно подумала про можливість переслідування пікапа, але боялася, що загубить їх, а відстежити пікап без телефона вона не могла.

Або ж…

Годі.

Вона поспішила до автомобіля, відчинила задні двері, прослизнула всередину, приклала пістолет до голови Гектора.

— Руки на кермо, — тоді махнула дулом у бік Ізабелли, повернула його до черепа Гектора й додала: — Ти теж, Ізабелло. Руки на приладовий щиток.

Обоє шоковано дивилися на неї.

— Негайно.

Вони повільно поклали руки за її наказом. Пам’ятаючи, як вона недооцінила Ізабеллу, коли вони востаннє стикались, Майя нахилилася вперед і схопила її сумочку. Зазирнула всередину.

Так, там був перцевий спрей разом із мобільним телефоном.

Мобільний Гектора був у підставці для чашки. Майя взяла його й вкинула до Ізабеллиної сумочки. Цікаво, що в Гектора з собою. Не відводячи від нього зброї, вона швиденько обмацала його в найімовірніших місцях схову. Нічого. Вона взяла ключі від пікапа й поклала в ту ж сумочку, кинула її на підлогу перед собою, а тоді побачила дещо, що змусило її зібратися.

Її увагу привернув колір…

— Чого ви хочете? — запитала Ізабелла.

На підлозі за сидінням водія лежала купа одягу.

— Не можна так просто наставити пістолет…

— Замовкни, — сказала Майя. — Якщо видаватимеш якісь звуки, крім дихання, я прострелю Гекторові голову.

Зверху на купі лежала сіра толстовка. Вона відкинула її ногою, і тоді так чітко, що Майя від люті мало не натиснула на спусковий гачок, на світ з’явилася надто знайома сорочка лісового зеленого кольору.

— Говори, — сказала Майя.

Ізабелла витріщилася на неї.

— Маєш останню можливість.

— Мені нема чого сказати.

Натомість почала говорити Майя:

— Гектор приблизно такої ж будови та зросту, як Джо. Припускаю, він і зіграв Джо у вашому відео? Ти впустила його до будинку. Він розіграв сцену. Лілі знає Гектора й радо піде до нього. Тоді ви взяли обличчя Джо з… — та усмішка, яку вона бачила на відео. — Господи, це з нашого весільного відео?

— Нам нема чого вам сказати, — промовила Ізабелла. — Ви нас не вб’єте.

Годі. Майя перехопила пістолет зручніше й різко опустила металевою задньою частиною на ніс Гектора. Він голосно хруснув. Гектор завив. Крізь його пальці просочилася кров.

— Може, я вас і не вб’ю, — сказала Майя. — Але перша куля піде йому в плече. Тоді в лікоть. Тоді в коліно. Тож говори.

Ізабелла завагалася.

Майя знову перехопила пістолет і вдарила Гектора, тепер у вухо. Він застогнав і повалився набік. Ізабелла інстинктивно відсахнулася від щитка, прагнучи підхопити брата. Майя дала їй ляпаса пістолетом, дозуючи силу так, щоб їй було боляче, але без серйозних пошкоджень.

Тепер у Ізабелли теж пішла кров.

Майя не зрушила з місця.

— Ми зробили це, бо ви вбили Джо!

Майя зберігала кам’яний вираз обличчя.

— Хто вам сказав?

— А яка різниця?

— Ти думаєш, що я вбила свого ж чоловіка, — сказала Майя, киваючи на пістолет у руці. — То чому б мені не застрелити твого брата, як гадаєш?

— То була наша мати, — заговорив Гектор. — Вона сказала, що ви вбили Джо. Що ми маємо допомогти довести це.

— Як допомогти?

Гектор сів.

— Ви його не вбивали?

— Як допомогти, Гекторе?

— Як ви й сказали, я вбрався в одяг Джо. Ми записали це на приховану камеру. Я взяв SD-картку, відвіз до Фернвуда. Родина найняла спеціаліста з комп’ютерної графіки та фотошопу. Через годину я повернувся до вашого будинку з карткою, Ізабелла поставила її назад.

— Чекай, — сказала Майя. — Звідки ви знали, що я встановила камеру?

Ізабелла пирхнула.

— Раптом після похорону у вас з’являється нова цифрова фоторамка, уже повна фотографій вашої родини? Я вас прошу. Ви — єдина відома мені мати, яка не тримає всюди фотографій дочки. Ви навіть її малюнки ніде не вішаєте. То коли я побачила цю рамку… Ви, мабуть, вважаєте мене дурепою?