Харлан Кобен - Додому

— Я не знав, — сказав Майрон.

— Мусите тримати їх парами, — пояснив Ложка. — Бачте, морські свинки — товариські тварини, тому жорстоко тримати лиш одну. Або так гадають швейцарці.

— Ложко, — повторила Ема.

— Гаразд, вибачте. У будь-якому разі, єдиною фотографією Темрін Роджерс, яку мені вдалося знайти, є фото з її профілю на Фейсбуці . Отож, я взяв це фото й пропустив його через пошук зображень. Жодних результатів. Це, звичайно, не дивно. Пошук зображень знаходить лишень ідентичні фотографії. Навіщо комусь іще мати фото з її профілю? Усе ще встигаєте?

— Усе ще встигаю, — запевнив Майрон.

— Тому я вирішив піти далі. Я встановив бета-програму, яка використовує програмне забезпечення, що звіряє обличчя на кількох сайтах соціальних мереж. Ви, можливо, бачили цю технологію на Фейсбуці .

— Я не користуюся Фейсбуком .

— Ви… що?

Майрон знизав плечима.

— Але ж усі старі користуються Фейсбуком , — обурився Ложка.

— Ложко, — мовила Ема.

— Так, добре, тоді давайте, я вам поясню. Скажімо, ви публікуєте груповий знімок із друзями на Фейсбуці . Фейсбук має нове програмне забезпечення на основі штучного інтелекту під назвою «ДіпФейс», яке автоматично виконує пошук та звіряння облич на фотографії.

— Тобто? — уточнив Майрон.

— Тобто він упізнає ваших друзів. Отож, ви публікуєте фотографію, і раптом Фейсбук обводить обличчя і питає: «Ви хочете позначити Джона Сміта?»

— Справді?

— Так.

— Зараз так робиться?

— Так, робиться.

Майрон похитав головою, тішачись своєю наївністю.

— Зверніть увагу, — вів далі Ложка, — що я сказав «звіряння облич», технологія, яка розпізнає, що на двох зображеннях те саме обличчя, існує на противагу більш поширеній технології розпізнавання обличчя, що є спробою зіставити ім’я з обличчям. Між ними велика розбіжність. Тому я пропустив фотографію профілю Темрін Роджерс через бета-програму, — «бета» означає, що її досі тестують, — щоб побачити, що з цього вийде. О!

Ложка ляснув себе по чолі.

— Ледь не забув. Я спершу спробував це на фотографії Патріка Мура. Мені пощастило дістати кадр його появи на цьому телевізійному інтерв’ю. Я гадав, овва, може, хтось сфотографував його. Може, мені вдасться знайти щось про нього, а отже, й про Ріса.

— І?

— Нічого. Жодного натяку. Крім… Що ж, давайте, я вам покажу.

Він натиснув сенсорну панель на своєму ноутбуці. З’явилося групове фото, на якому було, може, з двадцять-двадцять п’ять підлітків. Під ним написано: «Старшокласники», а нижче були імена.

— Ця фотографія з’явилася на сайті випускників для учнів, які навчалися в «Сен-Жак». Якщо ви подивитеся сюди, — Ложка показав курсором, — ну що, упізнаєте цю молоду леді?

Майрон упізнав.

— Це Темрін Роджерс.

— Саме так, Майроне. Відмінна робота.

Майрон зиркнув на Ему, прагнучи з’ясувати, чи Ложка не глузував з нього. Ема лише стенула плечима, ніби кажучи: «Ну що вдієш?»

— А якщо ви глянете сюди на підпис, — і знову Ложка скористався своїм курсором, — то побачите лише список імен. Я припускаю, що це пов’язано з програмою конфіденційності в школі, але не можу сказати напевне. Темрін — четверта в другому ряду… Бачите?

Майрон бачив. Там було написано просто: «Темрін».

— І?

— Так ми подумали, — сказав Ложка, — спочатку. Насправді… гаразд, зізнаюся, я не дуже тямлю на деталях. Мені краще даються масштабні речі, ну, ви розумієте, про що я?

— Скажімо, розумію.

— Ха, непогано! Саме Ема… Емо, хочеш показати йому?

Ема пальцем показала на хлопчика, який стояв прямо за Темрін Роджерс. Майрон насупився й нахилився, воліючи подивитися ближче.

— Не треба напружувати очі, Майроне, — попросив Ложка. — Не у вашому віці. Я можу збільшити.

Ложка почав натискати на зображення, поки воно не стало більшим. Це було якісне фото, нещодавно зроблене досить пристойною камерою, але, коли він натискав, пікселі почали розмиватися на екрані. Ложка зупинився. Майрон придивився знову.

— Ви думаєте… — почав Майрон.

— Ми не знаємо, — сказав Ложка.

— Я знаю, — мовила Ема.

Майрон знайшов ім’я хлопчика і вголос прочитав: «Пол».

Хлопець на фотографії мав довге хвилясте біляве волосся — учень, який намагався заявити про свою незалежність. Волосся Патріка Мура було коротко обстрижене й темне. Здавалося, що Пол на фотографії мав блакитні очі. У Патріка Мура були карі очі. Їхні носи також відрізнялися. Ніс Пола був меншим і, можливо, іншої форми.