Харлан Кобен - Додому

— Вони заштовхали нас на заднє сидіння фургона, — повторив хлопець, майже так, подумав Майрон, ніби хтось прокрутив назад телевізійний суфлер. — Ми довго їхали. Не знаю, як довго. І зупинилися десь на великій фермі. Там були тварини. Корови, свині, курчата. У нас із Рісом була одна спальня в будинку на фермі.

Патрік замовк, він усе ще не підводив голови. Тиша гнітила. Брук хотіла щось запитати; мабуть, вона мала мільйон запитань, але момент був таким нетривким, як мильна бульбашка. Ніхто не рухався. Ніхто й слова не зронив. Ніхто не смів зіпсувати момент.

Ненсі стиснула руку сина. Патрік зібрався на думці й знову заговорив.

— Це було давно, — вів далі він. — Інколи здається, що то був сон. Там було гарно. На фермі. Вони… вони добре до нас ставилися. Ми багато гралися. Ми могли бігати довкола. Ми годували тварин. Я не знаю, як довго. Може, це тривало кілька тижнів. Може, кілька місяців. Інколи я думаю, що це могло тривати протягом років. Я просто не знаю. Ми з Рісом не рахували.

Патрік знову замовк. Майрон подивився позаду нього крізь заднє вікно на просторе подвір’я, на шлях до дверей ззаду. Поки Патрік розповідав, він намагався уявити чоловіків, які вламуються сюди, хапають двох хлопчиків, зникають у дворі.

— Аж раптом одного дня, — сказав Патрік, — усе змінилося.

Його голос став більш нерішучим, розповідь лилася дивним нерівним потоком.

— Вони привели чоловіків, — говорив Патрік. — Мене… мене зґвалтували.

Брук досі не рухалася, вираз обличчя не змінився, але здавалося, ніби Патрікові слова прискорили в ній процес старіння. Брук не змінилася, проте Майрон бачив, що вона висіла на найтоншій волосині.

— Ріс… він був сильнішим за мене. Сміливішим. Він намагався мене врятувати. Він намагався… він не дозволяв, щоб з ним зробили те саме. Він опирався їм, місіс Болдвін. Він боровся з ними. Він штрикнув олівцем в око одному чоловікові. Дійсно серйозно його поранив. Отож… — Патрік усе ще не міг відвести погляд від столу, але спромігся злегка стенути плечима. — Вони вбили його. Вони вистрілили йому в голову. Вони змусили мене…

Плече Патріка затрусилося. Майрон побачив, що на стіл упала сльоза.

— Вони змусили мене піти з ними до тієї ущелини, — тепер його голос більше не був монотонним. Голос Патріка став різким, він був на межі зриву. — Вони змусили мене дивитися…

Мати поклала руку йому на плече.

— Все гаразд, — прошепотіла вона. — Я тут.

— Я бачив це… Я був там… Вони просто… просто жбурнули його тіло в цю ущелину. Як непотріб. Ніби Ріс був мотлохом…

Брук ледь чутно хрипко застогнала, нічого такого Майрон раніше не чув.

— Мені так шкода, місіс Болдвін.

А потім вони обоє розплакалися.

Коли Ненсі квапила сина до дверей, Уїн заступив їм дорогу.

— Нам треба знати більше, — сказав Уїн.

Патрік нестримно ридав.

— Не сьогодні, — відповіла Ненсі, проштовхуючись повз нього. — Лікар Стентон попереджав мене, що це для нього може бути занадто. Тепер ви знаєте правду. Мені дуже, дуже шкода.

Вона поспіхом вийшла надвір. Уїн кивнув Майронові, а тоді пішов до Брук. Майрон швидко рушив за Ненсі й Патріком. Коли всі троє вийшли, Майрон гукнув:

— Як давно ви це знаєте, Ненсі?

Вона обернулася до нього.

— Що?

— Як давно вам відомо, що Ріс мертвий?

— Що ви… Патрік лише зранку нам сказав.

— Дивний вибір часу, — потер підборіддя Майрон.

Патрік досі плакав. Його сльози не здавалися нещирими, проте знову ж, щось не збіглося.

— Що це означає? — запитала Ненсі.

— Патріку, — сказав Майрон, звернувши свою увагу на збентеженого підлітка, — чому ти вчора був у Нью-Йорку з Темрін Роджерс?

— Яке вам до того діло? — відповіла на це Ненсі.

— Ви знали?

— Йому треба було вийти, — промовила Ненсі.

— Справді? То ви знали?

— Авжеж.

— Тоді чому він їхав автобусом? Чому ви його не підвезли?

— Це не ваша справа.

— Він зустрівся з Темрін Роджерс. Я бачив їх разом.

— Ви стежили за моїм сином?

— Так.

Ненсі стала, руки в боки, намагаючись здаватися сердитою, хоча більше було схоже, що це просто для годиться.

— Яке ви мали право? — огризнулася вона. — Він пішов сам, він заговорив з дівчиною свого віку. Не робіть з мухи слона.

— Гм-м, — мугикнув Майрон. Він рушив до них. — Ваша історія збігається з її.

— І що?

— Навіть обурення через те, що я стежив за ними, Темрін Роджерс висловила приблизно так само.

— Ви стежили за моїм сином. Я маю право сердитися.

— А він ваш син?