Харлан Кобен - Додому

— Все змінилося, — сказав Майрон, намагаючись заохотити його.

— Так.

— Ти розлучився.

— Правильно, — Гантер навпомацки знайшов пляшку, втупившись у пейзаж. — Я не знаю. Це могло трапитися в будь-якому разі. Але так, ми з Ненсі порвали. Постійна згадка про те, що сталося, жахіття, ще й ця людина, твій партнер по життю, вона щодня там, перед твоїми очима, штурхає твою пам’ять, розумієш, про що я?

— Розумію.

— Це все так почало тиснути. Тобто якби не було якихось тріщин, з котрих це все почалося, можна було б пережити. Та я не міг упоратися з цим. Тому я втік. Певний час жив за кордоном. Але я не міг жити далі. Жах, образи… Я почав пити. Багато. Згодом я ходив до спілки анонімних алкоголіків, мені ненадовго покращало, відтак почав пити знову, приходив до тями. І все так повторювалося. Намилюй, змивай, повтори.

— Угадайте, на якому я зараз етапі? — підняв пляшку Гантер.

Запала тиша. Її порушив Майрон.

— Ти знав про листування між твоєю дружиною та Чіком Болдвіном?

— Коли? — м’язи його обличчя напружилися.

«Цікава відповідь», — подумав Майрон. Він глянув на Уїна. Уїнові це теж здалося цікавим.

— Це важливо?

— Ні, — відповів Гантер. — Не знаю, байдуже. І вона не моя дружина.

Майрон повернувся до нього.

— Я говорю про той час. До того як зник твій син, між Ненсі та Чіком ледь не почався роман. Може, й був, не знаю.

Гантер міцніше стис зброю. Він і досі дивився вдалину, але навіть якби цей краєвид хоч на йоту заспокоював, про це годі було дізнатися з виразу його обличчя.

— Хіба не однаково?

— Ти знав?

— Ні.

Він відповів занадто швидко. Майрон знову подивився на Уїна.

— Я знайшов Гладкого Ґанді, — сказав Уїн.

Це привернуло увагу Гантера.

— Він у в’язниці?

— Ні.

— Не розумію.

— Він повідомив мені, що Ріс мертвий.

— О Господи, — мовив Гантер, але подив у його голосі здався нещирим. — Він його вбив?

— Ні. Він ніколи не зустрічав Ріса. Він сказав, це Патрік розповів йому, що Ріс мертвий.

— Що він розповів?

— Будь ласка, не змушуй мене повторювати, — ледь придушив зітхання Уїн.

Гантер похитав головою.

— Розберімося. Це навіжений злочинець, який вдарив ножем і ледь не вбив мого сина, — Гантер глянув на Уїна, перевів погляд на Майрона, тоді знов на Уїна, — ви йому вірите?

— Ми віримо, — сказав Уїн.

— Гантере, — почав був Майрон, — тобі не здається, що Патрік мусить розповісти правду Болдвінам?

— Авжеж. Авжеж, їм треба розповісти правду, — Гантер здавався приголомшеним. — Я спробую поговорити про це з Патріком якомога швидше. Побачимо, що він скаже.

— Гантере!

То був Уїн.

— Що?

— Я хотів би скористатися твоєю вбиральнею, перед тим як піти.

— Гадаєш, вони всередині? — всміхнувся йому Гантер.

— Я навіть не знаю, — відповів Уїн. — Так чи так, мені треба помочитися.

Лише Уїн міг вжити слово «помочитися» цілком природно в немедичному контексті.

— Сходи під дерево.

— Я не ходжу під дерева, Гантере.

— Гаразд.

Коли він почав підводитися, Уїн легко схопив рушницю, що дуже нагадувало старий вислів про дитину, в якої забрали цукерку; такого Майрон іще не бачив.

— У мене є ліцензія, — сказав Гантер. — Я можу стріляти в оленів на своїй території. Це все легально.

— Це буде нижче від гідності зазначити, що Гантер [10] Ім’я Гантер — омонім англійського слова «hunter» — «мисливець». ще й мисливець, — Уїн глянув на Майрона.

— Дуже низько, — погодився Майрон.

— Ги-ги.

Гантер покульгав до будинку.

— Ходімо, — сказав він. — Ти… е-е… помочишся й заберешся звідси.

— Як пройшло твоє сечовипускання? — запитав Майрон, повернувшись у машину.

— Весело. Їх там не було. Він сам. Принаймні зараз.

Майрон знав, що це була гра Уїна з проханням про «сечовипускання».

— То чому він тримав рушницю?

— Можливо, полював. Це його територія. Він має право. Може, це те, до чого лежить його душа.

— Полювання?

— Так. Осьдечки, він сидить там такої гарної днини, насолоджується краєвидом, цмулить віскі — тоді повз проходить олень, і він стріляє в нього.

— Але ж і чудово він проводить вільний час.

— А ти не суди, — сказав Уїн. — Ти не мисливець.

— А я й не суджу. Ти їси м’ясо. Ти носиш шкіряний одяг. Навіть вегани вбивають тварин, хоча значно менше, коли орють землю. Отож, усі ми не без гріха.

— Я скучив за тобою, Уїне, — Майрон не зміг приховати усмішку.

— Авжеж. Звісно, ти скучив.

— Ти вже назавжди повернувся в Штати?