Харлан Кобен - Додому

— На її думку, — сказав Майрон, — це та сама дитина.

Брук знову глянула на світлину. Майрон схилився над нею і показав, розповідаючи.

— Цей хлопець, Пол, підстриг і пофарбував волосся, — пояснив Майрон. — Змінити колір очей легко за допомогою контактних лінз. Інший ніс може бути результатом пластичної операції.

Брук просто сиділа з фотографією в руці.

— А Ненсі цього не бачить?

— Так вона сказала. Вона наполягала, що то Патрік.

— Ти віриш їй?

— Я вірю, що вона в це вірить.

— Тож вона сама себе обманює?

Майрон стенув плечима.

— Не знаю.

Уперше заговорив Уїн.

— Отже, нам треба з’ясувати, хто цей Пол. Нам треба з’ясувати, де він живе, хто його батьки…

— Це з’ясовує Есперанса. Але на таке потрібен певний час.

— Я потелефоную за кордон. Подивимося, чи можна це пришвидшити.

— Не розумію, — сказала Брук. — Він самозванець? Він намагається обдурити сім’ю?

— Можливо.

— Я читала про подібну справу, — мовила Брук. — Коли в тебе зник син, ти… Так чи інакше, це було десь наприкінці дев’яностих років. В однієї родини з Техасу зник син, коли йому було дванадцять або тринадцять. Через три роки якийсь самозванець із Франції сказав, що це він є тією зниклою дитиною. Він обвів круг пальця багатьох людей.

Майрон не дуже добре пам’ятав ту історію.

— Який він мав мотив?

— Я не пригадую. Частково гроші, але думаю, що він не раз дурив людей. Не вперше він прикидався кимось іншим. Він був хворий. Гадаю, що сім’я повірила у це частково тому, що вони хотіли, щоб то було правдою. Вона глянула на Майрона. — У чому ж тут річ, Майроне?

— Не знаю.

— Ні в чому тут немає сенсу.

— Нам треба більше інформації.

Ніби навмисно задзвонив мобільний телефон Майрона. Він глянув на Уїна.

— Це Джо Корлесс із лабораторії ДНК.

— Увімкни гучний зв’язок.

Майрон так і вчинив і поклав телефон на стіл.

— Джо?

— Майроне?

— Джо, я сиджу тут з Уїном.

— Ого! Уїн повернувся?

— Будь ласка, скажи нам результати, — сказав Уїн.

— Дозвольте мені одразу перейти до цього, — сказав Джо Корлесс. І тоді він сповістив дещо, що здивувало Майрона: — Хлопчик — дійсно Патрік Мур.

Майрон подивився на Уїна. Брук зблідла.

— Ти впевнений?

— Зразки волосся, які ви надали, — жіночі. ДНК із зубної щітки належить чоловікові. Ці двоє людей — кровні брат і сестра.

— Стовідсотково?

— Без сумніву.

Подзвонили в двері. Уїн пішов відчиняти.

— Дякую, Джо, — сказав Майрон.

Він вимкнувся.

— Це Патрік, — сказала Брук. Вираз обличчя не змінився, але кутки губ затремтіли. — Це не самозванець. Це Патрік.

Майрон просто сидів.

— То навіщо повернулася Вада? Чому Патрік зустрічається з цією дівчиною Темрін?

— Усе навпаки, — сказав Майрон.

— Що ти маєш на увазі?

— Пол не видає себе за Патріка. Пол і є Патрік.

Перш ніж він зміг пояснити все далі, Уїн повернувся на кухню разом із Зоррою. Якщо Брук і здивувалася, побачивши на своїй кухні трансвестита, схожого на чоловіка, вона не подала знаку.

— У Зорри є новини щодо няньки, — повідомив Зорра.

— Вади? — підвелася Брук.

— Вона зараз називає себе Софією Лемпоу, — сказав він. — Учора вона прилетіла до Сполучених Штатів. Вона орендувала «Форд Фокус» в аеропорту Ньюарк.

— То як нам її знайти? — запитала Брук.

— Уже знайдено, красунечко, — відповів Зорра. — Всі орендовані автомобілі обладнані GPS-системами на випадок викрадення автомобіля. Або якщо ви перетинаєте кордон штату, щоб вони могли взяти з вас більше грошей. Отакі причини.

— І вони дозволили тобі відстежити його?

Зорра обіруч поправив свою перуку в стилі Вероніки Лейк і всміхнувся. Усі його зуби були в помаді.

— Зорра не вживав би слова «дозволити». А натомість — «гроші вашого двоюрідного брата». Вони дуже переконливі, — сказав він.

— То де Вада? — запитала Брук.

Зорра витяг свій мобільний телефон.

— Зорра відстежує її тут.

Він показав їм екран. На місці розташування автомобіля блимала синя цятка.

— Де це точно?

Зорра натиснув на іконку. Замість карти з’явилося зображення із супутника. Майрон ледь не вигукнув уголос. Синя цятка була оточена зеленим кольором. Там було озеро, яке навіть згори мало знайомий вигляд.

— Озеро Шармейн, — сказав Майрон. — Вада в будинку Гантера Мура.

З кабінету п’ятого класу відкривався краєвид на дорогий і гарно укомплектований ігровий майданчик з гірками, гойдалками, фортами, піратськими кораблями, тунелями, трубами й драбинами. Роб Діксон привітав Майрона міцним рукостисканням і готовою усмішкою. На ньому був костюм брунатного кольору, як у заступника директора середньої школи, а його яскрава краватка в Майрона зазвичай асоціювалася з педіатрами, які докладали занадто багато зусиль. Волосся було зібране у хвостик, а обличчя чисто виголене.