Наталія Кушнєрова - Прірва для Езопа

Я зрозумів, що шнурків на мотузку не вистачить, і спустився до вітальні, де саме Аліна стримувала Віру і просила нікого не вбивати, а вислухати усе спокійно і знайти якесь розумне рішення.

І я все розповів як воно було, і вони вислухали історію моїх поневірянь і справді знайшли розумне рішення — ми з Вірою поїхали до Конрада, а він так само сидів перед комп'ютером і їв своє сало, і Віра зайшла до його скляного бюро, а я слідкував за тим і страшенно боявся, особливо як Конрад встав на повен зріст, але ж недарма моя королева боролась свого часу із злочинцями усих мастей і за очі співробітники називали її Ліліт. Того разу я уперше і, на жаль, в останнє побачив її у роботі. Господи, скажу я вам, я одразу ж повірив усім розповідям Юргена і навіть пожалів трохи Конрада.

— Отак-то, котику-братику, — Віра підійшла до мене своєю незабутньою ходою манекенниці, — треба вирішувати усі конфлікти. Тримай свої грошики і відтепер нічого не бійся.

Вона взяла мене за руку, і ми пішли додому, і я уперше в житті нічого не боявся.

і лише тепер, власне, я і підійшов до початку усієї історії, бо те, що я розповідав так довго, було лише приказкою, розгорнутим вступом. Усе те я міг би і опустити, а почати просто з тої ночі, як до нас прийшов той, кого ми так довго шукали — Четвертий.

— …і той діагноз був — афект патологічний, себто, короткочасний психічний розлад, що виникає у відповідь на інтенсивну раптову психічну травму з концентрацією свідомості на тих переживаннях, що завдали травму, із наступним афективним розрядом, за я ким настає виснаження психічних сил, байдужість і міцний сон, що супроводжується втратою пам'яті про попередні події.

— Як, приміром, у мене?

— Ні, котику, ти страждаєш скоріше на абсанс, себто, на короткочасну втрату свідомості, що обтяжується подальшою абулією, псевдоремінісценціями і надзвичайно яскраво вираженим синдромом Достоєвського.

— Теж дуже романтично, — погодилась Аліна, а тоді випхала нас із свого ліжка, аби ми приготували їй бульйон.

Ми готували для Аліни бульйон за її власним рецептом — одна курка на одну порцію — і теревенили далі про що заманеться. Віра розповідала усякі історії з її практики, а я пояснював, яким чином треба вимочувати лозу, аби кошички виходили особливо вдалими, або як можна вислідкувати тхора біля курника.

Тоді вона знову звернула на тему, дослідженню якої збиралася колись присвятити життя, а саме — акцентуйованість особистості та її віктимізація. Взагалі-то я не дуже розумів усі тонкощі, але це виглядало приблизно так — якщо молодший брат вашого чоловіка вішається на гачку, що на ньому потім вішається ваша свекруха, а потім, як ваша сім'я у той чи інший спосіб гине на ваших очах, то мотузка, що нею ваш колишній коханець і друг перев'язує вам у дорогу чемодана зі словами «міцна, хоч вішайся» здаватиметься вам єдиною, так би мовити, розв'язкою, так що навіть ваш син скаже по вашій смерті — вона вчинила логічно.

Коротко кажучи, щось у цьому роді. Жаль, що Віра не змогла присвятити своє життя науковій роботі.

Коли наш таймер-зайчик, повернувшись до нас куцим хвостиком, сповістив, що бульйон у скороварці готовий, Віра підійшла до вікна, а надворі саме світив майже повний місяць, і спитала:

— Слухай, а ти віриш у Іісуса Христа?

Я подивився за вікно і повірив у існування сина Божого, бо він саме стояв у дворі коло Мишачого дерева, простоволосий, босоногий і прекрасний. Ще ніколи в житті я не бачив більш довершеного створіння.

Це і був наш Алекс, і було схоже на те, що йому трапився той само патологічний афект, про який нам розказувала Віра, бо, коли ми його утрьох відмили, перевдягли і відпоїли Аліниним бульйоном, він заснув і спав аж до наступного вечора, а як урешті відкрив очі, то не пам'ятав геть чисто, звідки і яким чином він до нас добувся.

Він був довершеним, немов чистий лист паперу, і мої дівчата одразу у нього закохалися. Потреба піклуватися про якесь безпомічне створіння, годувати його з ложечки, виховувати, прищеплювати начатки культури була закладена у них на генетичному рівні, і вони знову отримали таку можливість. Цього разу я зовсім не ревнував, а, перебравши на себе ролю, так би мовити, батечка нашого святого сімейства, сконцентрувався на заробітку грошей. І як ви думаєте, буцімто найкращий для того спосіб, то місити тісто на булочки або дезинфікувати холодильні камери, запевняю вас, ви помиляєтесь. Від щирого серця раджу вам, як гроші у вашому сімейному колі закінчуються, беріть іграшковий пістолетик вашого сина і прямуйте до якоїсь заправки. Рекомендую при цьому вибирати її подалі від місця вашого проживання і не забувати натягувати на голову колготки вашої дружини. І що вже конче необхідно — про ваше хоббі ні пари з вуст, навіть вашій прекрасній половині. І не хвилюйтеся, що вона питатиме, звідки на банківському рахунку так багато грошей. Питання про гроші постає лише як їх бракує.