Наталія Кушнєрова - Прірва для Езопа

Перелякана японочка, що з неї п'яні гості давно облизали усю ікру, кудись щезла, але цього вже ніхто не помічав. Замість нудної, вимотуючої душу пластинки з народною японською музикою, якою Аліна розжилася випадково у тому ж супермаркеті, гриміли запальні західно-українські тропаки, а тоді пішла «Хаванагіла».

Коли гості на світанку розійшлися, а ми дали кожному із гарсонів відкупного за мовчання, і, за словами Аліни, «підбили бабки», то Віра сказала, що стільки вона і справді б не заробила за довгі місяці на ниві боротьби із кримінальністю.

— Але! — з притиском сказала вона. — Я зав'язую, бо за це можна отримати і строк.

— За що «за це»? — перепитала ображено Аліна. — Ми — чесні підприємці, у котрих…

— …у котрих в морозильній камері заховано труп, — закінчила Віра і одразу ж заснула.

А ми до ранку рахували гроші, складаючи їх купками, і думали-гадали, як нам і справді позбавитися Костантинопулоса.

Якщо ви думаєте, що то була проста задача, спробуйте самі розглянути невеличкий приклад — як позбутися трупа, приміром, тещі чи сусіда. Уявіть собі, що ви приходите з роботи, а він, себто труп, уже чекає на вас у вітальні.

І ми, перекладаючи купки грошей, ламали собі голови над тією проблемою.

Оскільки наш експерт по ділам такого роду, як виявилося, втрачала інколи почуття міри («Розумієш, котику, у неї часом буває — накотить щось на неї, нап'ється, як свиня, і з копит») і спала, згорнувшися калачиком, у кріслі, ми почали згадувати усілякого роду випадки із почутого, побаченого чи пережитого.

— Знаєте, Аліно, — час від часу я звертався до неї на «Ви» і це її дуже смішило, — знаєте, ота ваша ідея розфасувати його по мішечках… Якщо у ванній кімнаті…

— Фе, яка гидота. Усюди кров!..

— Він же морожений.

— Не знаю… Ні, я не зможу тоді ніколи купатися із насолодою у ванні.

— А як на столі ресторанної кухні?..

— Ні, ні, і ще раз ні. Теоретично це звучить досить розважно. Більш за те, скажу тобі, одного разу я бачила чудовий фільм, хоча і голівудський, то там одна чарівна, ну просто надзвичайно чарівна дама, убивши одного поганого, ну дуже поганого чоловіка, мала ту ж проблему. У неї був ресторанчик, не такий як у нас, звичайно, а так, забігайлівка, але ситуація загалом схожа.

— І що вона зробила?

— Ах, любчику, коли я думаю про це у прикладному значенні, себто, практично і по відношенню до нього… Господи, яка усе-таки гидота ті голівудські фільми. Ти дивишся на екран і вболіваєш за героїню, котра згодувала гостям того поганого, ну справді дуже поганого чоловіка, біфштекси із якого дуже смакували завсідникам, і з найбільшою насолодою вона пригощала саме того детектива, котрий намагався розкрити убивство. Перверзна мерзотниця і, до речі, лесбіянка, хоча це не має дотичності до її канібальських жартів. А той милий страж порядку, що, здавалося, відстоює інтереси американської нації, в усякому разі отримує платню від самих глядачів того слабоумства і мусить викликати симпатію за свою нелегку роботу, видається тобі монстром і нелюдом. Щось в королівстві Датському не в порядку!.. Ні, любчику, ми не канібали. Ми навіть не убивці. Ми просто не хочемо неприємностей із правоохоронними органами. Думай далі, любчику. Він сидить там уже три дні, а ми, замість кудись його подіти, влаштували оце дурне суші…

Я чув якось від одного заїжджого приблуди дуже схожу історію, тільки там чоловік убив дружину, а його матінка згодувала труп свиням. Такий варіант здавався мені цілком прийнятним.

— Ні, любчику, це — не естетично, а, до того ж, ми не тримаємо свиней.

Оскільки Аліна покладала завжди велику вагу на естетичний бік будь-якої справи, то відмела мої пропозиції розчинити його у кислоті, тримати його на антресолях у моїй комірчині, доки він муміфікується, а затим використовувати його як підставку до лампи чи зарити до ями, притрусивши вапном.

Взагалі, як виявилося, я знав силу прикладів такого штибу. Мені здалося навіть, що єдине, чим цікавляться пересічні обивателі і чим частують їх масс-медіа, то це саме проблема того, як позбутися трупа.

Питання, хто порішив небораку, було, за словами Аліни, неактуальним і суто академічним, однак ми його теж суто теоретично розглянули. При цьому виявилося, що він нажив собі за недовгий час багато ворогів.

Починала список Аліни Віра. По-перше, тої ранньої години, як я її надибав у коридорі, вона була одягнута більш як недоречно для свого вранішнього jogging'y. По-друге, у неї були суто емоційні причини його прибрати — як свідка і учасника того групового свинства, де наша святенниця (знову таки, за словами Аліни) справила таке враження, що і досі їй надзвонювали типи і розбещеними голосами робили недвозначні пропозиції. Ну а, по-третє, це могло бути добрим потвердженням теорії Юргена про симуляцію і надсимуляцію. Не буду тут вдавитися до подробиць, але у двох словах вона виглядала приміром так. Кожна нормальна людина несе у собі зерна ненормальності, які вона, унаслідок виховання, страху або інших гальмуючих факторів у тій чи іншій мірі у собі придушує. Так, наприклад, сексуальний маніяк стає сексопатологом, фетишист — колекціонером, содоміст — зоологом, педофіл — педагогом і таке інше. Таким чином, екстраполюючи професійні нахили Віри, її багаторічну боротьбу із убивцями, насильниками і маніяками, можна уявити, що, залишившись безробітною і сумуючи за утраченим адреналіном, вона і утнула оту штуку, що додала нам стільки клопоту.