Наталія Кушнєрова - Прірва для Езопа

І коли що мене доводить до нестями, то це моє безсилля у даній ситуації будь-що вирішувати, а одного цього уже достатньо, аби будь-яке становище стало жахливим.

Увесь час я був ідіот, бо мислив, наче вільна людина, і я був тричі ідіот, думаючи, що аби бути вільним, достатньо себе вільним почувати. Такий собі доморощений Діоген із комірчини попід туалетною кімнатою Костантинопулоса, який піднявся понад людськими законами і вважав себе їм непідвладним з тієї лише причини, що людство навіть не здогадувалося про його, себто, моє існування. І варто було лише пари наручників, аби збагнути, що воля, вона ж свобода, — то розкіш, котру собі не кожен може дозволити.

Тож, пиши, котику, пиши!.. і ті дві милі дами з Америки витягнуть тебе за твої дурні волохаті вуха на волю, до світла, і ти знову ганятимеш луками, полюючи мишей і страждаючи через нероздільне кохання якої-небудь гарненької хольцландської кізочки.

… і мені стало ясно: через те, що вона сміялася будь-яким моїм оповідкам, я відкрив у ній безодню інтелекту, а завдяки її веселості у неї закохався.

Ми часто збиралися уже далеко за північ, як Жан-Люкові гості розходилися, а старий п'яниця-марселець, перегорнувши стільці на столики і вишаровувавши підлогу, шкутильгав до своєї комірчини.

Які то були чудові посиденьки, які то були веселі балачки, коли ми планували наше життя за черговим Аліниним сценарієм або просто грали словами, наче пустотливі діти, будуючи теорії світотвору і філософські учення, аби одразу ж потому розсипати їх помахом рукава. Або ми пригадували якогось небораку-сусіда, що закохався у свою служницю і що його ревнива дружина зачинила їх обох до морозильної камери, як вони там спершу гарували, про те не здогадаючись, а потім, як любовний жар ущух, то, бідолахи там і замерзли, а чи гадали, яких збитків принесе людству чергова комета, чи ж просто розповідали анекдоти, ріжучись у карти. Ми всі були хронічно трохи закохані одне в одного, а тому завжди сміялися. Я навіть уявити не міг, як келишок шампанського і присутність чарівних жінок міняє світогляд, перетворюючи будь-яку дурницю на афоризм, а будь-якого дурня на Сократа.

Ми, то були звично я, Віра і Аліна, як не гостював у нас який зайда-філософ чи інший подорожній із тих країв, де народилися мої красуні, по дорозі до Країни Великих Сподівань, ейфорічний і шармантний, з кошиком великих сподівань на шалені гроші і визнання, або ж по дорозі назад, із тим самим кошиком, повним сплюндрованих ілюзій і дитинно-здивованими очима, притихлий і ображений.

Якийсь недовгий час був із нами і постійний четвертий партнер, індуїст Костантинопулос, що його появу в замку я можу пояснити лише як потвердження Віриної Теорії Парного Випадку. Вона, себто теорія, формулювалася надзвичайно просто, а саме: якщо трапляється якась непересічна подія, то одразу ж, до пари, так би мовити, трапляється іще одна подія такого ж непересічного порядку.

Власне, ця теорія належала не Вірі. Цю теорію розробив один її «добрий приятель і колишній співробітник, судмедексперт і прекрасний фахівець» (за Віриною характеристикою) або ж «п'яниця, некрофіл і імпотент» (за характеристикою Юргена). Так от, за його спостереженнями, я маю на увазі некрофіла, а не Юргена, ота парність просто вражає.

Приміром, як привозять вам до анатомічки труп, скажімо, із брутально покаліченим лівим вухом, то одразу ж довозять, так би мовити, парний труп, але вже із брутально відірваним правим. Той «прекрасний фахівець і імпотент» пробував навіть захистити за цією темою дисертацію, звичайно ж, безнадійно, бо геніальність завжди наражається на шалений опір пересічного люду. Віра була, до речі, єдиною експерткою, яка написала на його дисертацію схвальну рецензію, що, кінець-кінцем і призвело бідолаху до смерті. Про це я, можливо, розповім іншим разом, аби не відволікати увагу читача від самої теорії і від історії мого кохання. Вірніше було б назвати цю теорію просто законом, бо навіть смерть її винахідника слугувала тому яскравою ілюстрацією, але ж, знову таки, про це — іншим разом.

Отож, коли бідолаха-експерт нагло помер, Віра продовжила його, скажімо так, Учення, а що працювала вона слідчою по особливо тяжким злочинам, то набрана нею статистика нагадувала кримінальний підручник по розчленуванням, отруєнням, повішенням і тому подібним веселеньким парним випадкам, якими вона нас час від часу розважала грозовими ночами, коли ми не могли спати. То були так звані історії-страшилки, що якраз добре пасували до світлових та звукових ефектів шаленіючої надворі бурі і що їх за такої негоди полюбляла слухати Аліна, загорнувшись від страху з головою у ковдру.