Наталія Кушнєрова - Прірва для Езопа

Юрген, хвала Всевишньому, поїхав, залишивши нам на кілька днів свою коханку, оту, за словами Віри, молоду і вродливу кобилицю. Ми мали багато клопотів, аби її позбавитись і врешті-решт знайшли їй пару, молодого священика-католика. Він зачарував її, як перед тим Юрген, балачками на релігійні теми і намовив до прийняття католицтва. Власне, сварка між представниками двох розгалуджень християнської віри (одного разу вони мало не побили одне одного своїми молитовниками) і стала причиною того, що Костантинопулос так прийшовся до душі моїм красуням, бо, на відміну від них, які поперемінно ляками їх пеклом, кожен у своєму, але в обох випадках жахливому, варіанті, мученик на терені геморою проповідував дитинно-безпечний індуїзм, який за усі гріхи душі і тіла обіцяв по смерті перехід до якоїсь нижчої по відношенню людини касти. Аліна одразу зарезервувала за собою кошачу подобу, а Вірі запропонувала переродитися у ролі гончака чи мисливського пса, на що остання ляснула Аліну по лобі томиком Шекспіра, на якому дуже кохалась.

Взагалі ж, оті брахманісти мали більше рації, аніж я спочатку думав, хоча б через їхню теорію кастовості, до якої я при нагоді іще повернуся.

Крім того, наш індуіст дуже наочно продемонстрував нам нікчемність інших релігій, а особливо усіх підвидів християнства з їхніми сміховинними відмінностями, як ото — чому католики хрестяться зліва направо, а православні справа наліво. Виявляється, що при цьому католики проказують латинкою «спиритус санкти», а православні, по-грецькому порядку — «агіос пнеума». Якби православні казали «пнеума агіос», то й хрестилися б по-католицькому. На що православні відказують, що прикметник має стояти перед іменником, бо не можна називати ім'я Бога, не передуючи йому хвалебним епітетом. Отакого роду і була, за словами Костантинопулоса, майже і уся решта відмінностей поміж двома сектами, не кажучи вже про інші брехливі теревені.

Оті кілька днів, після того, як від'їхав Юрген, а його молода приятелька влаштувалася служницею до католицького священика, який, на превелике щастя для нас, абсолютно винятково не був «голубим» і закохався у цю набожну красуню, ми провели доволі приємно учотирьох.

Жан-Люк, хвалити долю, також кудись завіявся. Здається, на полювання до Африки чи Чікаго. Тепер я не пригадаю точніше, але, здається, до Африки. Коли мені спадає на думку Чікаго, то мабуть тому, що Аліна завжди, коли заходила мова про Жан-Люка, примовляла — він мені, як дощ у Чікаго. Через те така пара слів, як його ім'я і назва цього міста перейшли у моєму мозку до розряду стійких словосполучень. Певно ж, що він не міг полювати у Чікаго на початку серпня.

Ресторан, який розташовувався на першому поверсі і яким заправляв Жан-Люк, з нагоди його полювання (пригадав, він поїхав полювати на омарів до Австралії) закрили до понеділка, і ми упивалися спокоєм і неробством, розташувавшись на королівському Аліниному ліжку і ріжучись днями у підкидного, бо новий наш партнер виявився таки ідіотом і був незугарний освоїти бридж.

Ті кілька днів, коли я вже одужав і не потребував цілодобового догляду, Костантинопулос використав, аби посісти у замку моє місце — місце бідного хворого-любчика, зображуючи усякого разу, як він примощувався до крісла, пекельні гемороїдальні муки, торочачи при цьому про нескінчені переродження грішної душі і роблячи моїм королевам доволі незграбні, як на мене, компліменти, на кшталт: «ой, Віронько, які у вас чудові очі» або «ой, Аліночко, які у вас тендітні ніжки». Я вже наготував план, як скинути нового фаворита із трону, але тоді…

…тоді, наче сніг на голову, заявився Жан-Люк, у чоботях аж до плечей, увесь обвішаний тими вусатими омарами, і застукав мене у ліжку Аліни.

Тепер, коли я прокручую у голові події тих днів, я можу відтворити ланцюжок Костантинопулосових підступностей. Телеграму про дочасне прибуття мисливця на омарів він приховав від нас, а що телеграма була доставлена, то Фішер сам мені божився, бо того дня тільки і прийшло що три телеграми на весь округ — одна кривій Маріанні від племінника із Занзібара, друга — теж Маріанні, але тій, що минулого року мало не вчинила пожежу під час повені, не пам'ятаю вже від кого, здається від кривої Маріанни, що одна на увесь той край через якісь забобони не мала телефону і спілкувалася винятково телеграмами, отож вона, тобто крива Маріанна, сповіщала свою дальню родичку, ту Маріанну, що свого часу хотіла отримати одночасно по двом страховим полісам — за пожежу і повінь, що їхній племінник прислав телеграму із Занзібара, де він розшукав собі наречену, але не місцеву, чорношкіру, а маленьку японочку із місії «Лікарі без кордонів» чи, може «Кордони без лікарів». А третю телеграму, від Жан-Люка, Фішер привіз велосипедом до нас, вручивши її персонально Костантинопулосові, бо ми втрьох поїхали до казіно, куди мене, до речі, не пустили, бо я, як сказав той нікчема на вході, «мордою не вийшов».