Ингрид Нолль - Аптекарка

Коли Дітер і Марґо були разом, я не зводила з цієї пари очей. Які між ними стосунки? Важко було сказати напевне: були певні дружні почуття чи то спільна доля, але — наскільки я могла здогадуватися — не було сексуального потягу чи ніжності. Вони хоч спали одне з одним? Оскільки обоє були молодими й спали в одному подвійному ліжку Германа Ґрабера, то були підстави так вважати.

Ми з Левіном жили на першому поверсі у чотирьох кімнатах. У Левіновій «студентській комірчині» постійно працював другий телевізор. Я планувала перенести пізніше спальню і, звісно ж, дитячі кімнати нагору. У напівпідвальному приміщенні раніше була кімната Марґо, а під дахом — дві мансарди, розраховані ще раніше на персонал. Туди позносили всі ті меблі старого Ґрабера, яких не потребували ані ми, ані інша пара. Левін, звісно ж, мав рацію, коли стверджував, що будинок надто великий для двох осіб.

Тож з урахуванням соціального характеру мого мислення, мені дуже важко було сказати Дітеру та Марґо, що їм треба з’їхати.

Та й вони мене не зрозуміли.

— Ми що, заважаємо вам? — запитав Дітер, засмутившись.

Я б залюбки відповіла, що він мені зовсім не заважає, на відміну від його неохайної дружини. Я вагалася — які аргументи навести? Левін, хоч і запевняв мене у протилежному, очевидно, ще жодного разу їм не сказав шукати інше житло.

Вона ж безперервно працює, стверджувала водночас ображена й принижена Марґо. Жінка справді дещо робила, але всі її дії викликали в мене огиду. Вона мила велику кількість дерев’яних східців брудною водою й поняття не мала, що таке мастика для підлоги. У горішніх кімнатах усе смерділо, я відчувала цей сморід у кожному кутку дому. Здається, Марґо ніколи не відчиняла вікно у спальні, як і в кухні. До ганчірки для витирання пилу, якою вона користувалася, я не могла навіть доторкнутися, тож купила собі власну, яку ховала від неї. Але Марґо швидко її виявила й зіпсувала. Доводилося мало чи не щодня повертатися додому з купленим новим набором ганчірок. Мені також муляло око її жартівливе звертання до Левіна «поросятко Ноф-Ноф».

Я ненавиділа її цілою істотою, не могла навіть скуштувати страви, які вона готувала. Увечері я ставала біля плити, яка, знову ж таки, була брудною, і смажила собі та Левіну вишукану їжу. З кожним разом усе більшу огиду в мене викликав холодильник, у якому стояв дешевий маргарин, смердючий плавлений сир — не загорнений у папір — і вкрита пліснявою ковбаса. Усе це належало Марґо. Одного дня Левін навіть запитав:

— Ти вагітна? Бо ти щось дуже перебираєш харчами!

На жаль, я не завагітніла так швидко, але знала, що ніхто не мав права слідкувати за цим, немовби я була одержима цією ідеєю. Чи означало запитання Левіна, що й він готувався до цього? Я розтлумачила його саме так.

Коли був готовий зимовий сад, до мене знову повернулася радість життя. Я купувала квіти, які душа забажає, до нас приїхала ціла машина, переповнена ними. Тепер можна було цілий рік сидіти посеред зелені, а за їдою — дивитися в сад, можна було куняти у гамаку й читати, можна було мріяти й забути історію цього дому, адже тут завжди трішки пахнуло свіжою зеленню. Я раділа можливості, щодня прибувши додому, поливати квіти, легенько посунути Тамерлана в гамаку, а тоді вечеряти тут, а не в моїй оскверненій кухні.

— Тепер, коли нарешті все готово, — запропонувала я одного дня, коли була в доброму настрої, — нам варто б організувати невеличку вечірку на честь новосілля. Доріт і Ґеро тут іще не були, та й моїй директорці цікаво…

Левін не заперечував. Моєю єдиною проблемою залишалася Марґо. Тут, удома, вона вешталася переважно неохайною (у міні-спідниці та зелених плюшевих капцях), але до свята слід було гарантовано сподіватися метаморфози її на «легкодоступну королеву вечірки», а це викликало в мені ще більшу відразу, ніж запах капусти в домі.

Та чи можна було б якось її усунути? Ще пара рук, які допомагатимуть мити келихи та прибирати, точно не будуть зайвими — такий аргумент висунув Левін. Я ж краще б усе прибирала сама.

Мені взагалі треба було вкрай обережно висловлюватися стосовно своєї відрази до Марґо, бо Левін цього взагалі не міг зрозуміти. Ковбасу в холодильнику він не вважав запліснявілою, духовка, на його думку, теж достатньо чиста. Він переконаний, що я мала б радіти, що маю тут удома помічницю, адже я й без того втомлююся на роботі.

Настала осінь, темніло рано. За два тижні до великої вечірки мені випала нічна зміна. Поки я дрімала, у підсобці аптеки вибили вікно — якийсь наркоман шукав дозу. У напівсні я перепинила йому дорогу, спрацювала сигналізація, божевільний ударив мене, я впала на землю. Поліція прибула миттєво, схопила злочинця за дві вулиці від аптеки й намагалася зафіксувати заподіяну шкоду.