Ингрид Нолль - Аптекарка

Викликали мою керівницю. Вона стрілою примчала в аптеку й зрештою відпустила мене додому. Окрім забою на голові, про який вона подбала особисто, я пережила всього лише легкий шок. Полісмени запропонували підвезти мене додому; щоправда, коли почули, що я живу в Фірнгаймі, то зітхнули з полегшенням, коли я відмовилася.

Увечері я завжди ставила машину в гараж, але цієї ночі просто не мала на це сил. Я підійшла до дверей по неосвітленій доріжці, посипаній гравієм. Здавалося, що всі спали, оскільки була третя ранку. Раптом я помітила світло в задній частині дому, якраз там, де був зимовий сад. Долаючи страх, що сковував тіло, я сховала ключ й обережно підкралася до задньої частини будинку. Невже й сюди навідалися крадії?

У зимовому саду не було ані грабіжників, ані зламаних дверей. З дивним виразом обличчя в гамаку лежав Левін. На моє здивування, він був голий. Кіт, немов фіговий листок, прикривав його промежину. Куди ж він так зачаровано дивився?

Мені треба було перейти на інший кут саду, щоб звідти побачити, до чого прикипів його погляд. На Марґо був лише чорний ремінь для панчіх і червоні чоботи. Фіолетові трусики вона грайливо натягнула собі на голову. Поки всі вважали, що я на роботі, у моєму зимовому саду відбувалося піп-шоу. А де був Дітер?

Я доволі довго не відривала очей від цього дійства. Нараз мені стало зрозуміло, у чому полягав талант Марґо. Вона віддалася Левінові в такий спосіб, який я вважала збоченням та гидотою, і робила речі, на які я б не погодилася ніколи в житті. Я відійшла від вікна лише тоді, коли Левін передав їй маленький конверт і, виснажений, упав на мій гамак, адже неестетичне спарювання завершилося.

Через сад я знову попрямувала до дверей будинку, відчинила їх і прослизнула до спальні. Механічно роздяглася, почистила зуби, нанесла крем на обличчя й лягла у ліжко. Я цокотіла зубами, бо дуже змерзла. Ліжко біля мене залишилося порожнім.

Я не могла ні спати, ні плакати. Не в силах була здолати свою жорстоку лють і смуток підрахунком овечок. Знову і знову перед очима поставала та сцена. Власне кажучи, я ніколи не страждала на відчуття сексуальної меншовартості, завжди отримувала задоволення від тілесного кохання, мої партнери здебільшого теж. Із Левіном усе було трішки інакше: як на молодого здорового чоловіка він, м’яко кажучи, демонстрував не зовсім адекватну потужність. Очевидно, що йому потрібні були більші стимули, ніж мої ніжні пестощі та м’які доторки.

Те, що робила Марґо, було надто вправним. Найімовірніше, вона була справжньою профі й відточувала колись майстерність на панелі, у різних стрип-та піп-шоу. Проте вона здавалася бездушним роботом, запрограмованим якоюсь вищою силою. Хоча Марґо більше й не кололася, але якісь наркотики він точно давав їй як платню.

Дивно, але такі думки мене трішки заспокоїли: його поведінку можна було б оцінювати десь так само, як і поведінку його діда, який навідувався до борделю. Але мій зимовий сад не є борделем! Я щойно вийшла заміж за Левіна, а Марґо ― дружина його друга. Тепер же вона осквернила цим гріхопадінням мій рай так само, як і мою кухню. Треба буде найняти людей, які все продезінфікують, Левін нехай забирається, а після розлучення не розраховує ані на пфеніг.

Десь під ранок я захотіла в туалет. Терпіти не було сили, тож я проникла до вітальні, кинувши звідти погляд на зимовий сад. Левін спав у гамаку мов убитий — він укрився моїм ірландським шерстяним покривалом. Мені спала на думку стара приказка: хто спить, той не грішить, а хто згрішив перед тим, то спить іще краще.

Пані Гірте зловісно засміялася.

Левін чекав на мене аж після обіду, адже зазвичай після нічної зміни я ще й наступного дня залишалася працювати в аптеці. Чи прокралася Марґо опісля до ліжка свого чоловіка? Чи взагалі був Дітер дома? Такі оргії відбувалися щоразу, коли мене не було? Чи бланш під оком у Марґо був пов’язаний із викриттям Дітером її стосунків з Левіном?

А мертва дитина Марґо: батьком був Левін? Мене трусило від холоду й нудоти. Тремтячи всім тілом, я пішла на кухню, щоб зробити собі ромашкового чаю. Спершись об кухонну шафу, чекала, поки закипить вода. Двері повільно відчинилися, на кухню безшумно прослизнув мій кіт Тамерлан. Потершись задертим хвостом об мої ноги, він вимагав уваги. Що розповіла б мені моя тваринка, якби вміла говорити?

П’ючи чай, я вирішила поки вдавати, що нічого не помітила. Але не Левін був першим, хто зайшов услід за Тамерланом на кухню, а Дітер.