Ингрид Нолль - Аптекарка

Коли прийшов Левін, то, на моє полегшення, говорили про нейтральні теми. Зупинилися на машинах.

Мої батьки дивилися на Левіна з похмурою обережністю, але не змогли так швидко знайти у ньому якихось суттєвих недоліків. Уперше за весь час і я звернула увагу на те, що Левін залишив три верхніх ґудзики сорочки розщібнутими. Вечір минув у спокої, моя сім’я рано відправилася до своїх готельних ліжок.

Ранок весілля розпочався з яскравої погоди, мої батьки були в нормальному настрої. Мама з обличчям змовниці затягла мене на кухню, де подарувала десяток білосніжних готельних рушників, які накопичилися з дванадцяти відряджень, у які її брав чоловік протягом їхнього шлюбу.

Після дещо жирного сніданку, який приготували моя товста мати з худезною братовою, нас забрали свідки. Доріт і Дітер обоє мали серйозний вигляд і поводилися справді мило, тож мені не довелося за них червоніти перед батьками. Доріт, до речі, вони вже знали. Мої батьки вірили, що вона впливає на мене позитивно. Після офіційної церемонії ми всі знову зустрілися у кафе палацу. Я виглядала розкішно, принаймні я так думала: костюм сидів на мені добре, а тато власноруч почепив мені довкола шиї гранатові прикраси своєї бабусі — намисто шліфованих перлин у шість рядів. Я давно вже намагалася виманити цю прикрасу.

А тоді настав крах. Я побачила Марґо й одразу ж занепала духом. Невже це була та паршива кішка, яка більше ніж просто погано доглядала за господарством Германа Ґрабера? Переді мною стояла молода жінка в чорній сукні, зверху прозорій, а на спині з розрізом аж до сідниць ― абсолютно недоречно, ще й вочевидь купленій за мої гроші. Звісно ж, вигляд цього заряду низькопробного сексу змушував багатьох чоловіків поцікавитися:

— А це хто така?

На щастя, під час їди Марґо сиділа далеко від мене. Мій брат, щоправда, одразу ж підсів до неї та, здавалося, веселився.

Біля моєї директорки (у сукні типу «сафарі» кольору ківі) сидів старий сімейний лікар Германа Ґрабера доктор Шнайдер. Його запросив Левін. Не буде помилкою підтримувати добрі взаємини з майбутнім колегою. Я не заперечувала. Були запрошені й інші поважні мешканці Фірнгайма. Зрештою, ми збиралися там жити, а Левін колись таки відкриє свій кабінет.

Після кави прийшли музиканти. Левін до цього часу ще жодного разу зі мною не танцював, оскільки він, найімовірніше, погано опанував це мистецтво. Музика була весільним подарунком Дітера, що мене спершу потішило, адже я любила танцювати й не могла собі уявити весілля без вальсу.

Оскільки Левін не думав здійматися з місця, мене запросив тато, що теж було прийнятним згідно з усіма чинними правилами. На танцювальний майданчик вийшли свідки Дітер і Доріт. За ними слідували інші. Мій тато був добрим танцюристом, чого я не знала, тож мені було приємно трішки зблизитися з ним у такий непроблемний спосіб.

— Ти собі навіть не уявляєш, — сказав він, — наскільки мені зараз легше від думки, що ти добре забезпечена. Через два роки я виходжу на пенсію, тож більше не зможу тобі допомагати.

— Тату, я вже шість років як працюю!

Він кивнув у відповідь з відсутнім виразом обличчя. Ми танцювали тим часом танго, коли я раптом побачила біля себе Левіна. Той, хто не вміє танцювати, робив цю справу надто добре, а Марґо, яка знову почала ставати непримітною, взялася показувати еротичні вибрики. Мою радість як вітром здуло.

Після останнього танго я сіла до своєї директорки. Вона кинула мені погляд, сповнений прохання про допомогу. Добрий доктор Шнайдер був п’яненьким. Хоча його дещо старша дружина сиділа всього за кілька місць від нього, він засипав мою керівницю двозначними компліментами. Взагалі-то вона вміла виходити з таких ситуацій. Але я все одно вважала за потрібне їй підіграти:

— Мої батьки хотіли б з вами познайомитися, — сказала я, і вона з готовністю піднялася з місця, щоб потім сісти деінде.

Доктор Шнайдер прискіпливо дивився на мене.

— А Левін уполював собі гарну здобич, — сказав він.

Він розповідав, тяжко дихаючи, про свою дружбу зі старим Ґрабером і про те, як вірно він допомагав усій його родині протягом десятиліть.

— Я дуже радітиму, коли ви приїдете до Фірнгайма і я зможу опікуватися уже четвертим поколінням Ґраберів.

«Ні, — подумала я, — якщо я народжу дитину, то ніколи не принесу її в кабінет цього старого реп’яха!» Але, звісно ж, я продовжувала бути люб’язною.

— То був твердий чоловік, мій друг Герман, — продовжував говорити лікар. — Легко витримував удари. Інакше він так би й залишився ніким, адже починав простим хлопцем. Не те, що його син. Але Левін тепер чітко знає, чого хоче. Ну, він мертвий, Герман. При цьому він іще міг би насолоджуватися літніми роками. Такої смерті йому не побажав би навіть найлютіший ворог.