Ингрид Нолль - Аптекарка

Коли архітектор зник, Дітер приніс із Германового підвалу вино. Оскільки він був нашим свідком, то ми повинні були нарешті перейти на «ти». Він підняв келих на мою честь:

— За тебе, Гелло!

Мене це все заскочило зненацька; тепер мені треба було говорити «ти» і до Марґо, від якої до цього я вимагала стосовно себе звертання «пані Морман». Я була сердита й докоряла собі, адже сама критикувала своїх батьків за їхню гордовитість.

— Мене не влаштовує, — сказала я Левіну під час їзди додому, — що твої люди зайняли будинок у Фірнгаймі; там могли б ночувати мої чи твої батьки.

— Я так і не додзвонився до своєї матері, — сказав Левін.

Це лише погіршило мій настрій. Годилося б, щоб на весіллі були присутні батьки з обох сторін. Я змінила тему:

— Ти можеш мені пояснити, чому Дітер одружився саме з цією дурною куркою?

— Таку курку не треба недооцінювати. Вона якось витягла його з халепи.

— Але це не зобов’язує одружуватися. Вони ж узагалі не пара одне одному.

— Звідки тобі знати? — відповів Левін.

— Невже ви справді були настільки дурненькою, щоб вийти за цього лоботряса? — запитала пані Гірте. — Якщо так, то прохаю, пропустіть весілля й розкажіть краще про ваше успішне розлучення.

Очевидно, що останнього разу вона слухала уважно. Але весілля — важлива деталь, яку я не могла так просто викинути.

Нас перервав лікар. Доктор Кайзер без жодного натяку на тактовність знову стягнув з пані Гірте покривало та нічну сорочку, щоб перевірити стан рубців. Здавалося, він залишився задоволеним від побаченого, тоді трішки натиснув на її обвислий живіт і запитав, чи під час менопаузи вона вживала гормони.

— Після її операції на товстій кишці гормони були протипоказані, — сказала чергова сестра й закотила очі до неба, бо лікар знову про це забув. Мені ж він лише простягнув свою лапу, мовляв, огляне мене під час ультразвукової діагностики.

Тільки аж увечері настала необхідна тиша, щоб я могла ощасливлювати пані Гірте продовженням історії свого життя.

Під час весільних приготувань Доріт зарекомендувала себе як справжня подруга. Вона допомагала мені з організацією, замовила готельні номери, висловлювала свої думки щодо прикрас на столі, а також давала нашим спільним друзям поради стосовно підхожих подарунків. Левіна мало цікавили такі речі, але він обговорив у ресторані Шветцингенського палацу з головним кухарем страви й склав справжнє королівське меню.

За день до великого свята я знову сиділа на кухні у Доріт, зануривши втомлені ноги у відро з водою, у якій розчинила екстракти, що пришвидшують кровообіг. У ту мить відчувала до подруги настільки сильну прихильність, що — несподівано для себе — розповіла їй, що велика спадщина незабаром перейде у мою власність, а не до Левіна. Вона нагострила вуха. Я мусила їй пообіцяти, що не надаватиму Левіну повного права розпоряджатися своїми статками — вона гадала, що він здатен розтринькати все за один рік.

Я спробувала ухилитися від відповіді.

— Доріт, але він цього вимагатиме. До того ж я від початку не мала на меті матеріальний інтерес…

Вона іронізувала.

— Я знаю, тобі важливі лише внутрішні цінності. Але старому було важливо, щоб хтось приглянув за любим Левіном. Він тобі довіряв, інакше б не склав заповіт на твою користь.

Я мусила віддати їй належне й пообіцяла, що діятиму обережно.

Я чекала на прибуття брата з дружиною та дитиною з півдня, батьки ж мали приїхати з півночі. Коли вони прибули, Левіна не було вдома ― він хотів дати мені можливість побути з ними наодинці. У моїх батьків на чолі були написані упереджені висновки стосовно зятя, якого вони навіть не знали.

Мама поставила стандартне запитання:

— Ким був його батько за професією?

— Органістом.

— Ти щось говорила про спадщину, мабуть, вона як після церковної миші?

— Спадщина дісталася від діда.

В очах моїх батьків світилося запитання «скільки?», але вони були надто чемні, щоб таке говорити.

Батько пройшовся з перевіркою по квартирі, позитивно оцінивши порядок і чистоту. Не питаючи, він почав вивчати й кімнату Левіна. Тоді нарешті розкрив рота:

— Скільки йому років?

— Двадцять сім.

Він засмучено зітхнув, йому більше припало б до душі тридцять сім. Він не припиняв розмішувати ложечкою свій чай, хоча відтоді як відмовився від цукру, минуло вже двадцять років.

На щастя, приїзд брата став ковтком свіжого повітря. Його нудна жінка залишилася з дитиною в готелі. У мене завжди було відчуття, що вона мене ігнорує. Боб обійняв мене та наших батьків і запевнив у своїй радості з нагоди весілля.