Ингрид Нолль - Аптекарка

Левін ухилився від прямої відповіді:

— Гелла чудово готує, якщо їй не заважати. Ходімо, вип’ємо аперитиву.

Обидва зникли, у той час як я тушкувала на пательні кролячу спинку з ретельно очищеним від кісточок виноградом, скибочками яблук та кальвадосом. До моїх вух не долинало жодного слова.

Коли через півгодини я запросила всіх до столу, обидва чоловіки були в чудовому настрої. Слідів фізичного чи вербального протиборства не було.

Кролик мені вдався, вони його розхвалювали. Ми спілкувалися про політику, плітки та кулінарні рецепти. Аж поки Дітер раптом не сказав:

— Дай мені свою машину, я завтра тобі її віддам.

Я отетеріла від такої заяви й не могла собі уявити, щоб Левін віддав комусь ключі від свого «порше». У нього теж трішки пересмикнулися кутики рота. Він сказав до Дітера:

— Я міг би тебе відвезти.

— Це мило з твого боку, але зовсім не потрібно, — сказав Дітер. — Ти ж випив більше за мене.

І це відповідало дійсності. Левін віддав йому ключ.

— Ти знаєш, де я припаркувався.

Не встиг він зникнути, як я запитала:

— Він поїхав до Марґо? Він її битиме? Він щось вимагав від тебе?

Левін позіхнув.

— Коханнячко, можливо, ти вже помітила, що він виріс із Савла в Павла. Ми добре порозумілися. Він і пальцем не зачепить Марґо.

— А що з грішми, які ти йому заборгував?

— Це зачекає, — сказав Левін. — До речі, він буде нашим свідком на весіллі.

Мені це не подобалося, бо хочеш того чи ні, але на весілля доведеться запрошувати й Марґо. Я запросила батьків, яких відвідувала досить рідко, і брата, і звісно ж, кількох друзів та свою директорку. Я думала, що свідками будуть Доріт і Ґеро, тепер же ця роль випаде Доріт і Дітеру. Мої батьки багато років хвилювалися через моїх непростих партнерів, тож нарешті заслуговували на втіху від того, що їхня дочка виходить заміж за поважного фахівця з вищою освітою та чималенькою спадщиною за плечима. Якщо з’явиться Марґо, то про приємні враження можна буде забути.

Левін висміяв мої думки:

— Я б ніколи й не подумав, що ти така зарозуміла. Але проти Дітера, гадаю, нема чого сказати.

Я промовчала. Хоча мусила визнати, що Дітер, як на неупереджене око, справляв краще враження, ніж Левін.

— А скільки Дітеру років? У нього є професія? — поцікавилась я.

— Десь близько тридцяти п’яти, він теж на когось вчився, якщо не помиляюсь, то на страхового агента. Він розумний хлопець, знає кілька мов.

— І що змушує такого розумного хлопця торгувати наркотиками?

— Непогане запитання. Але чого не зробиш, щоб заробити добрі гроші?

Пігулки з отрутою я вирішила переховати в інше місце, адже було недобре, якби така неприборкана, спонтанна людина, як Левін, і далі мала до них доступ. Поки я підшукувала безпечний сховок, роздумувала, навіщо мій дідусь зберігав настільки небезпечні отрути, привезені, очевидно, з Англії. Такі речі аж ніяк не входили до стандартного набору аптеки, у чому я переконувала Левіна. Можливо, це через те, що дід за часів Третього рейху був уплутаний у справи, про які в моїй родині згадували неохоче? Я поскладала отруту в старий горщик для квітів, насипала зверху землі й віднесла в підвал до інших реквізитів мого колишнього балкона.

День весілля наближався. Я хвилювалася, мені треба було стільки всього обдумати. Що я вдягну? Доріт ходила зі мною купувати лляний костюм кремового кольору. Вона запропонувала букет з рожевих мохових троянд, лілій та незабудок. Але я вважала, що він надаватиме мені зайвої блідості.

У Левіна ж голова була зайнята іншим.

— Ходімо! — сказав він за три дні до великої події. — Поїдемо до Фірнгайма, я там знаю одного архітектора. Треба було б уже планувати, що можна зробити з будинком.

Так я вперше після смерті Германа Ґрабера знову опинилася на віллі. Величезні кімнати на першому поверсі, якими раніше не користувалися і які були напівтемними, тепер мали зовсім інший вигляд: Дітер та Марґо переставили важкі чорні меблі та зручно там усе облаштували. Було помітно, що Марґо переїхала зі своєї прибудови до величних апартаментів. Це пробуджувало в мені почуття, далекі від приємних.

Архітектор робив пропозиції, як можна модернізувати та відремонтувати старий будинок, не пошкодивши його. Я хотіла прибудувати зимовий сад. Та перш ніж починати, треба було з’ясувати, чи слугуватиме перший поверх лікарською приймальнею: у такому разі можна було б спроектувати окремий вхід. Левін якось мляво відповів, що ще остаточно не вирішив.