Ірина Смолич - Нескінченне відлуння

Нікі увійшов до кухні та огледівся довкола. Симона, затамувавши подих, спостерігала за ним крізь отвори в заслінці. Юнак більше не тримався за скривавлений ніс. Натомість у його руці блищав ніж, який він виставив уперед, наче збирався ним щось проткнути. Або когось. Симона здогадувалася, кого саме. Вона не сумнівалася, що коли Нікі надумає пустити його в хід, він не вагатиметься жодної секунди. Комп'ютер ніколи не відхиляється від заданої програми. Божевілля ніколи не зупиняється на півдорозі.

— Ну гаразд. Я готовий пограти в цю гру, якщо ти наполягаєш, — Нікі обвів кухню прискіпливим поглядом. — Головне, потім не пошкодувати. Адже ти не забула, що твій приятель мчить сюди повним ходом? І я вже приготував для нього дещо цікаве.

Це була явна провокація, але Симона не піддалася на неї та продовжувала зберігати мовчання. Нікі постояв ще деякий час, після чого попрямував у вбиральню, яка була розташована з протилежного боку квартири. Тільки тоді дівчина вислизнула зі своєї схованки й навшпиньках рушила до вхідних дверей. Вона виразно чула прокляття з вбиральні, тому подумки похвалила себе за ідею сховатися зовсім в іншому місці.

Їй залишалося подолати лише декілька кроків, коли дерев'яна мостина під її ногою гучно скрипнула. Симона здригнулася й з жахом застигла на місці. З боку вбиральні почулися швидкі кроки, що означало одне — її розкрили й слід діяти якомога швидше. Підбігши до дверей, Симона вчепилася неслухняними пальцями в замок, який, наче навмисно, наглухо застряг, але було пізно — перед її очима вже постав Нікі. Його обличчя випромінювало ненависть.

— Ну що, гру закінчено? Більше ти від мене не втечеш, — він загрозливо змахнув ножем і мов розлючений бик ринувся вперед.

Симона притулилася спиною до дверей — подітися їй було нема куди, як і нема куди бігти. Ненароком вона помітила горщик з квіткою, який стояв на столику в передпокої. Це наштовхнуло її на шалену думку. Симона схопила квітку за товсте стебло і, розмахнувшись, вдарила Нікі по руці. Важкий горщик влучив точно по зап'ястку — ніж вистрибнув з його руки й відлетів далеко убік. Нікі скрикнув, але й не подумав зупинятися: він з ще більшою люттю накинувся на дівчину, повалив її на підлогу та почав душити.

— Я уб'ю тебе, уб'ю, — прохрипів він не своїм голосом. — Ти заплатиш за всі мої страждання!

Симона відчула, як починає непритомніти, перед її очима поплили кольорові кола. Вона впізнала цю мертву хватку. Одночасно прийшло розуміння, що пальці все ще стискають квітку і що, можливо, це її останній шанс на порятунок.

На роздуми часу більше не залишалося. Симона міцно обхопила стебло долонею й, зціпивши зуби, обрушила горщик Нікі просто на голову. Почувся глухий удар. Горщик розколовся, земля розсипалася по підлозі, а Нікі мов підкошений повалився набік.

Наступної миті вхідні двері розчинилися, на порозі виник переляканий Мартін.

— Якого біса тут відбувається? — опустивши погляд, він побачив на підлозі Симону, яка судорожно відкашлювалася й хапала ротом повітря, а поряд з нею — чоловіка з розбитим носом. — І що це означає?

— Він напав на мене, тому довелося його трохи вгамувати, — ледве вимовила Симона, тримаючись за шию. — Сподіваюся, я його не вбила. Перевір, будь ласка, чи він живий.

— А хто це? Алек?

— Ні, це Нікі — його молодший брат. Це він убив Яна та вчинив замах на Діану, а також переслідував мене, прикидаючись Алеком.

Мартін схилився над Нікі, у якого на скроні утворився величезний синець, і намацав пульс.

— Нічого страшного, просто знепритомнів, — він допоміг Симоні звестися на ноги. — А от з тобою таки все гаразд? Він що, душив тебе?

— Так, але я в нормі. Візьми у нього з кишені пальта скотч і обмотай йому про всяк випадок руки — не хочу більше ніяких сюрпризів.

— Добре!

Мартін знайшов у кишені скотч і щільно зв'язав Нікі руки. Той ворухнувся та голосно застогнав.

— Дивись, він прийшов до тями. Треба викликати поліцію, — тільки зараз Симона повною мірою усвідомила, що ледь не розпрощалася з життям.

Кров відхлинула від її обличчя, з очей полилися сльози. Вона вчепилася в руку Мартіна, який притягнув її до себе і міцно обійняв.

— Не хвилюйся, він більше нічого тобі не заподіє. Все скінчилося. Ти в цілковитій безпеці.

— Це було просто жахливо. Він хотів і тебе вбити, тому відправив есемеску, щоб ти приїхав.

— Я думав — її ти написала.

— Я нічого не писала. Це все Нікі — він справжній псих. Он, навіть ножа приготував.