Ірина Смолич - Нескінченне відлуння

— На жаль, пан Логан зараз не може підійти до телефону. Але я перекажу йому ваші слова і він зв'яжеться з вами, як тільки у нього з'явиться можливість.

— Спасибі, — так само розгублено подякував чоловік, після чого несподівано запитав: — Вибачте, а з ким я розмовляю?

— З його автовідповідачем. На все добре!

Знов усміхнувшись, вона відключила зв'язок та відразу набрала номер служби порятунку. Додзвонитися туди виявилося завданням не з простих, однак врешті-решт їй це вдалося, і тепер залишалося сподіватися, що вони виконають свою обіцянку й уранці пришлють по них вертоліт. Світанок мав настати вже незабаром.

— Я викликала рятувальників, — голосно крикнула Симона у темряву. — Твій телефон тут, нагорі, відмінно ловить.

— Це чудова новина, — одразу відгукнувся Мартін. — Сподіваюся, їм не знадобиться багато часу, щоб дістатися до нас.

— Вони обіцяли прибути до ранку. А ще тобі з роботи телефонував виконроб і сказав, що на вашому об'єкті сталася аварія.

— І що ти відповіла?

— Я сказала, що зараз ти зайнятий і передзвониш йому пізніше.

— Ти просто янгол. Що б я без тебе робив?

— А як ти почуваєшся? Хочеш, я зійду вниз до тебе?

— Не треба, побережи сили. Зі мною все гаразд.

— Добре, тоді чекатимемо рятувальників!

Останні слова Мартіна трохи заспокоїли Симону. Вона лягла на спину та заплющила очі, вирішивши, що ніякої шкоди від цього не буде. Просто їй потрібен відпочинок — надто багато всього довелося пережити за сьогоднішній день. Щоправда, «просто відпочинок» швидко перетворився на дещо серйозніше: вона поринула у глибокий сон. Їй навіть наснилися гори, вкриті блискучим снігом, і спуск крутим схилом на сноуборді з приголомшливою швидкістю. Це було схоже на диво! Коли Симона розплющила очі, на сході займалася зоря, окреслюючи небокрай в ніжно-рожевий колір, а природа оживала, ніби після зимової сплячки. І ця природна чистота захопила її цілком — дівчина відчувала єднання зі світом, яке, здавалося, вона втратила назавжди. Вона народжувалася разом з ним, відрощувала крила, щоб однієї прекрасної миті розпустити їх і злетіти високо в небо. Туди, де ширяють птахи. Вона поверталася до життя. Ця думка надихала її, наповнювала теплом, як бувало в дитинстві, коли залізаєш під батьківську ковдру та спиш там до самого ранку. Найкращі спогади у світі! Немає болю, немає страху, ніщо не бентежить душу. Ти спокійна, ти знаєш — час на твоєму боці. Йдуть образи, тривоги, а в голові більше не чутно відлуння з минулого. На тебе чекає майбутнє, щасливе й дивовижне. Ти вільна...