Ірина Смолич - Нескінченне відлуння

Але хто він такий? І як тут опинився? Невже потрапив сюди випадково? Чи йшов за ними з самого початку? Симона губилася у здогадках. Її спрага ставала все нестерпнішою. Вона облизала сухі як пергамент губи та тихо вимовила:

— Можна мені води?

Чоловік повільно обернувся, немов перевіряючи, чи дійсно це пролунало з вуст полонянки. Тепер було видно, що в руках у нього складний металевий кийок з набалдашником, який являв собою досить грізну зброю. Такі Симона бачила тільки в кіно. Значить, ось чим він вдарив її по потилиці та вбив Мартіна.

І тут в її голові стався третій вибух — вона впізнала свого кривдника. І не в останню чергу завдяки виразу його обличчя. Це був той самий юнак, якого замість себе на зустріч відправив Нікі.

— Патрік? — вона не зводила з нього очей. — Здається, так тебе звуть? Ми вже зустрічалися. Коли ти удавав з себе Нікі, а я на це клюнула.

— А у тебе гарна пам'ять на обличчя, — не випускаючи кийок з рук, Патрік підібрав з ковдри алюмінієвий кухоль, налив з пляшки води та подав Симоні. — На, пий!

Та жадібно випила воду трьома ковтками й обтерла вологі губи. Їй стало значно краще. Навіть головний біль вщух.

— Значить, це ти написав ту фразу в щоденнику Алека?

— Вибач, не втримався. Захотілося трохи розважитися.

— Але навіщо ти вбив Мартіна? — всередині Симони піднялася хвиля злості. — Він не зробив тобі нічого поганого. Та взагалі, що тобі треба?

— Дещо отримати від тебе, — погляд юнака став ще холоднішим і жорсткішим.

Патрік підтягнув до вогнища здоровезний камінь і, схрестивши ноги, влаштувався на ньому. Симона мимоволі відчула дежавю, наче перед нею постав Нікі власною персоною, який збирався звинуватити її в смерті свого брата. Господи, як же вона втомилася! Аби скоріше це закінчилося. І їй уже байдуже, що він з нею зробить — теж уб'є чи відпустить на всі чотири боки.

— І чого ти хочеш? — в голосі Симони з'явилися нотки роздратування.

— Ну, передусім, я волів би дізнатися, де Нікі, — вимови Патрік, граючи кийком і явно випромінюючи загрозу.

— Його заарештувала поліція, — відповіла Симона, намагаючись не звертати увагу на кийок.

— Як це сталося?

— Він увірвався до моєї оселі та намагався мене вбити. Мені не залишалося нічого іншого, як захищатися, а потім викликати поліцію. Не розумію, чому вони й тебе не заарештували.

Юнак насупив брови.

— Напевно, тому що я це передбачав. До речі, я маю для тебе погані новини.

Цього разу Симона промовчала. Патрік її лякав. Було в ньому щось хиже, небезпечне, хоча вона щосили намагалася відігнати від себе почуття страху. Достатньо показати, що ти боїшся, і твій опонент неодмінно скористається твоєю слабкістю. Ти станеш для нього вразливою.

— Так от, я не просто знайомий Нікі, я на нього працював, — продовжував Патрік. — І до цього часу він платив мені пристойні грошенята. Але тепер, завдяки тобі, він не зможе віддати мені певну суму. До речі, доволі велику. Розумієш, куди я веду?

— То ти хочеш, щоб я заплатила замість нього? — Симона була ошелешена.

— У тебе немає вибору.

— Ага, значить, ось в чому справа! Я вважала тебе другом Нікі, який йому допомагає, — їй чомусь стало смішно. — А ти, виявляється, звичайний найманець. І все вирішують гроші. Хто заплатить, тому і прислуговуєш.

Неспромога стриматися, вона почала реготати, оскільки вся ситуація виглядала до біса комічною. Сцена нагадувала погане кіно з посередніми акторами. І цього клоуна вона мусить боятися? Не кажучи вже про те, щоб платити йому якісь гроші. Та ні за що у світі! У неї ще залишилася крапля самоповаги. Нехай йде до дідька!

Несподівано юнак розмахнувся і щосили ударив кийком по пляшці вина, яка лежала на ковдрі. Друзки впереміж з червоними бризками полетіли на всі боки, викликавши справжній феєрверк, і це змусило Симону різко замовкнути. Патрік не зводив з неї своїх хижих очей, в глибині яких читалася загроза та бажання покарати її просто зараз, без жодного зволікання.

— Не треба зі мною жартувати, жінко, ти не в тому становищі, — вимовив він при цьому абсолютно спокійно. — Краще подумай про те, як ми розв'яжемо нашу маленьку проблему.

— І скільки ти хочеш? — Симона чудово розуміла, що кращою тактикою буде тягнути час наскільки можливо, а потім вона обов'язково щось вигадає.

— Двадцять штук баксів, — відповів Патрік, і вперше на його обличчі з'явилося щось на кшталт посмішки. Мабуть, думки про гроші робили йому приємність.

Симона гмикнула.