Ірина Смолич - Нескінченне відлуння

Кондитерська, про яку казала Лора, була розташована в чотирьох кварталах від будинку Симони. Це місце мало велику популярність у шанувальників французької випічки: їхні круасани, бріоші, пироги та булочки з начинкою були найсмачнішими в місті. Симона купувала там дещо до свят, і навіть Діана зі своєю вічною дієтою не відмовляла собі у задоволенні зазирнути туди. До речі, дзвінок Лори її теж схвилював, і вона без проблем відпустила Симону на зустріч.

Лора сиділа за столиком у глибині приміщення, перед нею була неторкнута чашка кави. Симона одразу впізнала дівчину, хоча ніколи не зустрічалася з нею особисто, а тільки бачила її на весільних світлинах, які надіслав їй Ян. На них вона виглядала дуже привабливою. Але зараз її зовнішній вигляд приголомшував: стягнуте в тугий вузол волосся, бліде виснажене обличчя без косметики, запалені від безсоння очі — ось все, що залишилося від колишнього образу.

— Вітаю! Я не запізнилася? — привіталася Симона, намагаючись нічим не виказати своєї розгубленості.

— Добридень! Сідайте, будь ласка! — Лора простягнула руку, що виглядала такою ж безкровною, як її обличчя. — Вам щось замовити?

— Дякую, не треба. Я нещодавно поснідала, — Симона опустилася на сусідній стілець. — Ви хотіли поговорити?

— Так, боюся, у мене погані новини, — жінка зітхнула і втупилася у свої руки. Було помітно, що їй нелегко приборкувати емоції. — Річ у тому, що з Яном трапилася біда. Його збила машина і зараз він у реанімації.

— Боже мій! Я нічого не знала, — вигукнула Симона, для якої ця звістка стала справжнім шоком. — Може, потрібна якась допомога? Ви тільки скажіть.

— На жаль, йому ніхто не може допомогти. Ян в критичному стані. Нам залишається тільки молитися, щоб усе обійшлося.

— Поліція знайшла того, хто це зробив?

— Поки що ні. Це сталося пізно ввечері, у провулку неподалік від нашого будинку. Поліціянти опитали всіх в окрузі, але ніхто нічого не бачив.

— Мені дуже шкода, — Симона зі співчуттям подивилася на жінку, що сиділа навпроти неї; їй так хотілося підбадьорити її. — Уявляю, як вам важко. Коли загинув Алек, ми з Яном теж не знаходили собі місця. Адже вам відома ця історія?

— Так, чоловік багато розповідав про вас і вашого приятеля. Як ви підлітками їздили в гори й каталися там на сноубордах. І як потім Алека шукали після сходу лавини. До речі, саме через нього я вам і зателефонувала.

— Я не розумію, — Симона відчула, як неприємний холодок пробіг спиною. — Про що йдеться?

— Про те, що у справі мого чоловіка не все так просто.

Симона витріщилася на співрозмовницю:

— Ви вважаєте, що це не був нещасний випадок?

— Саме так. Я думаю, мого чоловіка намагалися вбити.

— Але хто міг на таке зважитися?

— Можливо, той, хто на нього дуже сердитий. Але все по черзі.

Лора ненадовго замовкла, намагаючись зібратися з думками.

— Приблизно два місяці тому Ян пізно повернувся додому. Він був дуже п'яний, хоча не це викликало занепокоєння — мене вразило його обличчя. Воно виглядало настільки блідим і переляканим, що я подумала, чи не накоїв він чогось поганого. Мої питання він проігнорував і відразу пішов до себе. Десь за годину, не витримавши, я зазирнула в його кімнату: Ян сидів на підлозі та роздивлявся старі фотографії. Він схлипував і щось бурмотів собі під ніс, наче з'їхав з глузду. Напевно, так і було, тому що з цієї миті наше життя перетворилося на справжнє пекло. Поведінка мого чоловіка до того змінилася, що я почала хвилюватися за його душевний стан. То він кричав, мов божевільний, то годинами витріщався у вікно, то несподівано зникав без жодного попередження та не з'являвся по декілька днів. Я вже не кажу про його непробудне пияцтво. А за тиждень до лиха з ним стався жахливий припадок. Ян бігав квартирою й увесь час повторював, що це він у всьому винен. А потім... — Лора ненадовго замовкла, щоб звести дух. — А потім несподівано підскочив до мене і, дивлячись мені просто в очі, сказав: «Він живий і він повернувся, щоб помститися!»

...

Симона йшла вулицею, не помічаючи нікого навколо. Її проймала дрож, а в пам'яті час від часу спливали уривки фраз розмови з Лорою.

«Я маю заспокоїтися і все обміркувати», — повторювала вона про себе, щоб привести думки до ладу.

Історія, яку розповіла їй Лора, уразила її в самісіньке серце. Невже Алек дійсно повернувся? Але чому він не дав про себе знати, як зробив би будь-хто на його місці? А що, коли напад на Яна — його рук справа? Тоді Діана має рацію: Симона теж у небезпеці, і їй необхідно звернутися до поліції.