Дэн Браун - Код да Вінчі [підліткова версія]

— Ну, Роберте, — сказав Тібінґ, простягаючи йому сторінку пергаменту, — радий повідомити вам, що принаймні ми на правильному шляху.

Ленґдон розглянув товстий аркуш пергаменту. Там був ще один чотиривірш, написаний химерним почерком. Досить було прочитати перший рядок, щоб збагнути, що намір Тібінґа прибути до Британії таки був вартий того.

Той лицар в Лондоні лежить, що папа хоронив.

Цей вірш ясно давав зрозуміти, що пароль, щоб відкрити другий криптекс, треба шукати на могилі лицаря десь у цьому місті.

Схвильований Ленґдон обернувся до Тібінґа.

— Як ви гадаєте, про якого лицаря йдеться в цьому вірші?

Тібінґ усміхнувся.

— Не знаю. Але я знаю, де шукати його склеп.

Саме в цей момент за п’ятнадцять миль від них шість машин поліції Кента стрімко мчали мокрими вулицями до аеропорту Біггін-Гіл.

— Пристебніть паски, — оголосив пілот Тібінґа, коли «Хоукер-731» став спускатися в похмуру ранкову мряку, — сідаємо за п’ять хвилин.

Тібінґ зрадів, коли побачив туманні пагорби Кента, які пролягали під літаком, який ішов на посадку. «Мені більше не потрібна Франція. Я повертаюся до Англії з перемогою. Наріжний камінь знайдено».

— Сер, — раптом звернувся до нього пілот, — прийшов радіосигнал з вишки. У них якась проблема, тож нас не можуть посадити поряд із вашим ангаром, мене натомість просять зробити посадку поряд із терміналом.

Уже більше десяти років Тібінґ літав до Біггін-Гіл, а таке сталося вперше.

— Вони пояснили, в чому проблема?

— Диспетчера було погано чути. Здається, пролився бензин. Мене просили сісти перед терміналом і всім лишатися на борту до подальших вказівок. З міркувань безпеки. Ми не маємо виходити з літака, поки не надійдуть роз’яснення від керівництва аеропорту.

Тібінґ обернувся до Софі й Ленґдона:

— Друзі, в мене таке передчуття, що нас там уже чекають.

— Я думаю, Фаш і досі вважає, що я винний, — похмуро сказав Ленґдон.

— І так уперто дотримується своєї версії, що не може визнати помилки, — сказала Софі.

Тібінґ не слухав. «Не втрачайте з поля зору нашу головну мету! Грааль! Ми до нього так близько!» Він покульгав до кабіни, щоб з’ясувати, чим він ризикує, якщо змусить свого пілота здійснити гранично незаконний маневр.

«Хоукер» от-от мав сідати.

Саймон Едвардс, офіцер служби безпеки аеропорту Біггін-Гіл, міряв кроками приміщення в диспетчерській вишці. Йому ніколи не подобалось, коли його будили зарано, але це було особливо неприємно ще й тому, що він має стати свідком затримання одного з їхніх найвигідніших клієнтів, а саме сера Лью Тібінґа. Звинувачення мало бути особливо серйозним. На вимогу французької влади поліція Кента наказала диспетчеру повітряних сполучень спрямувати пілота «Хоукера» сідати прямо перед терміналом, а не біля ангара клієнта. І хоча британська поліція зазвичай не носить зброї, зараз команда збройного реагування була напоготові в будинку терміналу, очікуючи моменту, коли мотори літака будуть вимкнені.

«Хоукер» уже зайшов на посадку, уже шасі ледь не торкалися дерев, що росли праворуч. Але… замість того, щоб повернути в бік терміналу, як було проінструктовано, літак спокійно сів і повернув до ангара Тібінґа.

Усі присутні поліцейські обернулися до Едвардса.

— Ви сказали, що пілот погодився сісти біля терміналу.

Едвардс був ошелешений.

— Так, погодився!

За секунду він уже був у поліцейській машині, яка мчала бетонованою смугою до ангара. До нього залишалося ще з добрих п’ятсот ярдів, як «Хоукер» Тібінґа спокійно заїхав усередину. Коли машина загальмувала біля відчинених дверей ангара, поліціянти повистрибували з неї.

Й Едвардс разом з ними.

Стояв оглушливий гуркіт. Мотори «Хоукера» ревіли, поки літак уже в ангарі розвертався, аби бути готовим до наступного польоту. Пілот ставив його на потрібне місце, поступово вимикаючи мотори. За кілька секунд двері на фюзеляжі відчинилися.

Тільки-но під’їхав трап, Лью Тібінґ з’явився у дверях. Він сперся на милиці й почухав голову.

— Поки мене не було, я виграв поліцейську лотерею? — його голос звучав радше здивовано, а не стурбовано.

Саймон Едвардс зробив крок уперед, ковтаючи клубок у горлі.

— Доброго ранку, сер. Прошу вибачити за цей безлад. У нас тут витік пального, і ваш пілот сказав, що сідатиме біля терміналу.

— Так, так, але то я наказав йому сідати тут. Я запізнююсь на прийом. Я плачу за цей ангар, а ці балачки про розлитий бензин звучать як марна пересторога.