Дэн Браун - Код да Вінчі [підліткова версія]

— Я б не хотіла, — вона різко обернулася до Ленґдона, її очі горіли. — Я й сама не знаю, що я побачила.

— Там були і чоловіки, і жінки?

Вона помовчала і кивнула.

— Одягнені в чорне й біле?

Вона витерла очі й знову кивнула, бодай трохи готова до діалогу.

— Жінки були в білому напівпрозорому вбранні, в золотих сандаліях. Тримали в руках золоті кулі. Чоловіки були в чорних туніках і чорних сандаліях.

— І в масках? — спитав Ленґдон, намагаючись говорити спокійно. Софі, не бажаючи того, стала свідком священної церемонії двотисячолітньої давнини.

— Так. Усі були в однакових масках. У білих — жінки, у чорних — чоловіки.

Ленґдон знав про цю церемонію і розумів її походження.

— Це називається Хієрос Гамос, — тихо сказав він. — Цьому ритуалу більше двох тисяч років. Єгипетські жерці й жриці регулярно відтворювали його, щоб уславити жіночу репродуктивну силу.

Він замовк і нахилився до неї.

— Якщо ви бачили цей ритуал без підготовки, ви не могли збагнути його сенс. Розумію, який то був шок для вас.

Софі мовчала.

— Хієрос Гамос — це грецькою, — продовжував він. — Це означає священний шлюб. У давнину вірили, що чоловік є духовно неповноцінним, поки не матиме тілесного зв’язку зі священним жіночим началом. Пізнати фізичний зв’язок із жінкою — єдиний спосіб для чоловіка стати завершеним і повністю здобути гнозис, тобто знання про священне.

Софі мовчала, а Ленґдон сподівався, що вона починає краще розуміти свого діда.

Диспетчер летовища Бурже на нічній зміні тихо собі куняв перед порожнім екраном радара, коли капітан Судової поліції увірвався до нього.

— Літак Тібінґа, — гучно заговорив він, заходячи у невеличку башточку, — де він?

Диспетчер почав з того, що став щось безпорадно лепетати на захист приватності їхнього британського клієнта, одного з тих, кого вони шанували найбільше.

— Я заарештую вас за те, що ви дозволити приватному літаку злетіти, не зареєструвавши політ, — сказав Фаш.

— Зачекайте, — почав скиглити диспетчер, — я скажу вам більше. Сер Лью Тібінґ часто літає до Лондона на лікування. У нього є ангар в аеропорту Біггін-Гіл у Кенті. На околиці Лондона.

— І зараз він полетів у Біггін-Гіл? — вимогливо спитав Фаш.

— Літак полетів, як завжди, і його радар контактує із тим, що у Сполученому Королівстві, — чесно відповів диспетчер.

— Хто сів з ним на борт?

— Можу поклястися, мсьє, я цього не знаю. Наші клієнти йдуть прямо до своїх ангарів. За те, хто в них на борту, несе відповідальність митна служба аеропорту, яка приймає літак.

— Якщо вони по дорозі до Біггін-Гіл, коли вони сядуть?

— Це короткий політ. Його літак може сісти десь… о шостій тридцять. Хвилин за п’ятнадцять, — відповів диспетчер.

Фаш насупився і звернувся до другого чоловіка.

— Я вилітаю в Лондон. Зателефонуйте до місцевої поліції Кента. Не до британської Служби безпеки. Хочу, щоб усе було тихо. Кент, місцева. Скажіть їм, щоб дозволили Тібінґу сісти. А потім щоб його оточили на бетонованому майданчику перед ангаром. Щоб ніхто не вийшов, поки я не прибуду.

Маленький чартерний літак минав мерехтливі вогні Монако, коли Арінґароса закінчив другу телефонну розмову з Фашем. Він знову потягся за гігієнічним пакетом, але відчув, що навіть блювати йому нема чим.

Хай це швидше скінчиться!

Нова інформація, яка надійшла від Фаша, видавалася незбагненною. Абсолютно все вийшло з-під контролю. «У що я втягнув Сайласа? У що я втягнув себе?»

Єпископ, хитаючись, рушив до кабіни пілота.

— Я хочу змінити пункт призначення. Мені негайно треба до Лондона. Я заплачу. Лондон — то лише година льоту на північ і не вимагає великої зміни курсу, тож…

— Це не питання грошей, святий отче. Є й інші питання.

— Десять тисяч євро. Просто зараз.

Пілот обернувся, у його широко розкритих очах стояв переляк. Арінґароса повернувся до свого чорного портфеля, розкрив його та простяг пачку облігацій на пред’явника. І поклав її біля пілота.

— Що це? — спитав той.

— Облігації на десять тисяч євро, випущені Банком Ватикану. Те саме, що й готівка.

— Лише готівка є готівкою, — сказав пілот, повертаючи облігації. Він зиркнув на золотий перстень єпископа: — Справжні діаманти?

Арінґароса глянув на перстень. Схоже, складається так, що він може втратити все. Він стяг персня з пальця і поклав його на панель керування.

За п’ятнадцять секунд пілот узяв курс на кілька градусів на північ.