Дэн Браун - Код да Вінчі [підліткова версія]

— Джентльмени, — твердо відповіла Софі, — згідно з вашими ж словами, не ви знаходите Грааль, а Грааль знаходить вас. Я усвідомлюю, що з якоїсь причини Грааль знайшов мене, і коли настане час, я знатиму, що робити.

Обидва чоловіки були вражені.

— Отож, — сказала вона, вказуючи на палісандрову скриньку, — повернімося до неї.

Тільки-но «Хоукер» набрав висоту і взяв напрямок на Англію, як Ленґдон обережно взяв палісандрову скриньку зі своїх колін, де він тримав її під час зльоту.

Знявши гачки й піднявши кришку, він тепер зайнявся не добором коду, щоб відкрити криптекс, а крихітною дірочкою на верхній частині кришки. За допомогою кінчика своєї ручки він обережно скинув троянду і відкрив доступ до тексту під нею. «Sub Rosa», — занурився він у роздуми, сподіваючись, що свіжий погляд на текст принесе ясність. Він схилився над коробкою і став роздивлятися дивний текст.

— Лью, я не можу зрозуміти, що це за мова. Я думаю, це якась старовинна мова на кшталт давньоєврейської або арабської, але я не певен.

Підсунувшись ближче, Тібінґ узяв коробку з рук Ленґдона і наблизив її до себе. Але його запал швидко згас.

— Я здивований, — сказав він, — але раніше я ніколи не бачив цієї мови.

— А можна мені? — спитала Софі.

Тібінґ удав, ніби не чує.

— Лью, — повторила вона, даючи зрозуміти, що також братиме участь у цій дискусії, — чи можу я глянути на скриньку, яку зробив мій дід?

— Звичайно ж, люба, — сказав Тібінґ, підштовхуючи скриньку до неї, хоча вважав, що Софі Неве не може бути гравцем у тій грі. Якщо британський королівський історик і гарвардський експерт із символіки не могли ідентифікувати, що то за мова…

— О, — вигукнула Софі за секунду, роздивляючись скриньку, — я мала б здогадатися.

Тібінґ і Ленґдон водночас обернулися й витріщилися на неї.

— Здогадатися про що?

Софі знизала плечима.

— Здогадатися, що мій дідусь послуговувався цією мовою.

— Ви кажете, що можете прочитати цей текст? — вигукнув Тібінґ.

— І досить легко, — дзвінко відповіла Софі, очевидно насолоджуючись сама собою. — Дідусь вчив мене цього, коли мені було лише шість років. Тож я на цьому розуміюсь.

Вона нахилилась над столом і переконливо й сліпуче усміхнулася Тібінґу.

— І, чесно кажучи, сер, я трохи здивована, що ви цього не розпізнали.

Через мить після того, як Софі це вигукнула, Ленґдон теж збагнув. Не дивно, чому напис виглядає таким знайомим!

Ленґдон забув, що до численних талантів да Вінчі належало й уміння писати дзеркальні копії текстів, які не міг прочитати ніхто, хіба що він сам.

Софі про себе усміхнулась, коли побачила, що Роберт її зрозумів.

— Я можу прочитати перші слова, — сказала вона, — це англійська мова.

А Тібінґ усе ще нічого не розумів:

— Що тут відбувається?

— Прочитайте текст у дзеркалі, — сказав Ленґдон.

— Нам воно не потрібне, — відповіла Софі. — Певна, що шпон на кришці не щільний.

Вона підняла палісандрову скриньку на рівень світильника на стіні літака і почала роздивлятися написане з внутрішнього боку кришки. Дідусь не міг писати дзеркально, тож коли він хотів розіграти, то писав як звичайно, а потім перевертав папірець зворотним боком, і тоді текст справляв враження незнайомої мови. Софі здогадалась, що він випалив нормальний текст на дерев’яній дощечці, потім шліфував її задню частину, доки вона не стала завтовшки з аркуш паперу і написане можна було бачити крізь дерево. Підсунувши кришку ближче до світла, вона переконалась, що мала рацію. Промінь світла проникав крізь дерево, і напис проявився на протилежному боці у зворотному напрямку.

Цілком розбірливий.

— Англійська, — крекнув Тібінґ, похнюпившись від сорому, — Моя рідна мова. Софі знайшла папірець і записала текст. Коли вона закінчила, усі троє по черзі прочитали текст, загадку, яка обіцяла допомогти відкрити криптекс.

Ленґдон повільно почав читати:

Ще до того, як він збагнув, що паролем є зашифроване у строфі старовинне слово, він відчув ритм вірша, який знайшов відгук у його єстві. Це ямб: у кожному рядку було п’ять двоскладових стоп з наголосом на парних складах.