Дэн Браун - Код да Вінчі [підліткова версія]

Жінка спочатку вагалась, а потім, ніби вийшовши з трансу, витягла з кишені свого светра маленький циліндрик, загорнений у захисну тканину.

— Ви бачите, — неприязно заговорив чоловік на милицях, — тепер ви можете або виконати посмертну волю й дозволите нам висипати порох Рена до вівтаря, або я розповім преподобному отцю Ноулзу, як до нас поставилися.

«Яка з цього може бути шкода?» — подумав хлопець і відступив убік, даючи цим трьом дорогу.

Ідучи прямокутним коридорчиком до проходу під аркою, який вів до основного приміщення церкви, Ленґдон був вражений її аскетичною строгістю. Обстановка була сувора й холодна, ніяких традиційних оздоб.

— Як похмуро, — прошепотів він.

— Більше схоже на фортецю, — погодилась Софі.

— Лицарі були воїнами, — нагадав їм Тібінґ, і грюкіт його алюмінієвих милиць озивався луною в порожньому просторі. — Їхні церкви були надійні, як і їхні банки.

— Банки? — перепитала Софі, глянувши на Лью.

— Боже мій, ну звичайно! Тамплієри винайшли концепцію сучасних банків. Для європейської шляхти подорожувати із золотом було ризиковано, тож тамплієри дозволяли шляхті залишати золото в найближчих своїх церквах, а потім отримувати його в інших по всій Європі. Звичайно ж, за невеличку комісію, — він підморгнув, — ось такі оригінальні банкомати.

Він глянув через плече на прислужника, який пилососив підлогу трохи на відстані.

— Знаєте, — зашепотів він до Софі, — Святий Грааль однієї ночі зберігався у цій церкві, коли тамплієри перевозили його із однієї схованки до іншої. Ви можете собі уявити: чотири скрині з документами стояли саме тут, поряд із саркофагом Марії Магдалини? Мені від цього стає просто не по собі.

Ленґдон увійшов до круглої зали, де зі стін зі світлого каменю дивились на нього барельєфи із зображенням гаргулій, демонів, монстрів і спотворених мукою людських облич. Уздовж стіни тяглася довга кам’яна лава.

— Наче стародавній театр, — прошепотів він.

Тібінґ підняв костур і вказав ним на дальній лівий кут кімнати, а потім у правий.

Але Ленґдон уже все побачив сам.

Десять кам’яних лицарів.

П’ять ліворуч.

П’ять праворуч.

Той лицар в Лондоні лежить, що папа хоронив .

Це має бути те саме місце.

Неподалік від церкви Темпл у вузькому проході, засміченому промисловими відходами, Ремі Легалудек припаркував лімузин «ягуар». Заглушивши мотор, він перевірив місцевість. Нікого нема. Він вибрався з машини, пішов до задньої частини і зазирнув туди, де був чернець.

Він послабив вузол краватки, підійшов до бару лімузина, налив собі міцного напою. Потім узяв ніж зі штопором і витяг гостре лезо, яким зрізали фольгу на корках пляшок з вином.

Обернувся і глянув на Сайласа, тримаючи це блискуче лезо.

— Спокійно, — прошепотів Ремі, піднімаючи лезо.

Сайлас не міг повірити, що Бог залишив його. Він міцно заплющив очі та закричав, не в змозі повірити, що може померти тут, у задній частині лімузина, і на це немає ради. «Я здійснював Божий задум…»

— Випий, — прошепотів йому чоловік у фраку, коли Сайлас відчув пекучий біль у спині й плечах. — Тобі зараз боляче, бо до твоїх м’язів прилила кров.

Сайлас здивовано розплющив очі. Над ним, наче з туману, схилилася постать і простягла склянку якоїсь рідини. Поряд, на підлозі, лежала купа обрізків клейкої стрічки і ніж, крові на якому не було.

«Бог не залишив мене».

— Хотів звільнити тебе раніше, — наче перепрошував мажордом, — але то було неможливо. Слушний момент видався тільки зараз. Ти ж розумієш, Сайласе?

Вражений Сайлас відсахнувся.

— Ви знаєте моє ім’я? — він сів, потираючи задубілі м’язи. — Ти і є… Учитель?

Ремі похитав головою й засміявся, що про нього так подумали.

— Ні, я не Учитель. Я так само, як і ти, служу йому. А Учитель дуже хвалив тебе. Мене звуть Ремі.

Сайлас був вражений.

— Не розумію. Якщо ти працюєш на Учителя, чому Ленґдон приніс наріжний камінь у твій дім?

— То не мій дім. То дім найвідомішого у світі історика, знавця Грааля, сера Лью Тібінґа, до кого Роберт Ленґдон і мав кинутися по допомогу, тільки-но заволодів наріжним каменем, — усміхнувся Ремі. — Як ти думаєш, Учитель у курсі, як просуваються справи пошуку Грааля?

Сайлас був вражений. Учитель найняв слугу, який мав доступ до всього, що знає сер Тібінґ. Це було неймовірно!

— Я ще багато маю сказати тобі, — сказав Ремі, простягаючи Сайласу заряджений револьвер. Потім перехилився через спущену перегородку і взяв із бардачка маленький револьверчик. — Але перед тим ми маємо зробити одну справу.