Дэн Браун - Код да Вінчі [підліткова версія]

— Сер, — сказав старший інспектор Кента, зробивши крок уперед, — я маю попросити вас почекати на борту ще з півгодини.

Але Тібінґ спокійно собі кульгав униз по сходах.

— Боюся, що це неможливо. Мені треба на прийом до лікаря, і я не можу його пропустити.

Старший інспектор заступив йому дорогу.

— Це серйозно, сер. Французька поліція підозрює, що ви перевезли на своєму літаку втікачів, які порушили закон. Також у вас на борту може бути заручник. Боюся, ми не можемо дозволити вам піти.

— Інспекторе, у мене немає часу потурати вашим іграм. Я запізнююсь, тож я їду. Якщо ви так хочете завадити мені, відкривайте по мені вогонь, — сказавши це, Тібінґ у супроводі Ремі обійшов старшого інспектора і рушив через ангар до припаркованого лімузина. Не сповільнюючи ходи й не озираючись назад, Тібінґ додав: — І спробуйте тільки піднятися на борт мого літака без ордера на обшук.

Старший інспектор знав, що Тібінґ діяв за законом і що поліції потрібен ордер для проведення обшуку, але літак злетів у Франції і вимога виходила від могутнього Безу Фаша. Він витягнув револьвер і рушив до входу в літак, зазирнув у салон, потім у кабіну. Куди треба ще?

Крім переляканого пілота в кабіні, більше ніде нікого не було. Старший інспектор Кента тяжко зітхнув.

— Пропустіть їх, — наказав він, — ми даремно їхали сюди.

Очі Тібінґа загрозливо блиснули:

— Вам обов’язково телефонуватиме мій адвокат.

Тим часом його мажордом відчинив задні двері та допоміг своєму господарю-інваліду всістися на заднє сидіння. Потім сів за кермо, і «ягуар» хутко покинув ангар.

Тільки-но лімузин, набираючи швидкість, виїхав з аеропорту, як Тібінґ нахилився до тьмяно освітленої ніші під сидіннями.

— Усім зручно?

Ленґдон ледь кивнув. Вони з Софі зіщулились на підлозі поряд зі зв’язаним альбіносом із кляпом у роті.

Трохи раніше, коли «Хоукер» заїхав до порожнього ангара, Ремі відчинив люк і скинув драбину, а літак, здригаючись, зупинився, щоб розвернутися. Поліція наближалася, і Ленґдон із Софі витягли ченця через отвір униз і сховали за лімузином. Потім мотори знову загули, розвертаючи літак, а поліцейські машини саме під’їхали до ангара.

І от лімузин мчить вулицями Кента, а Ленґдон і Софі перебрались на довге заднє сидіння, залишивши ченця на підлозі. Вони всілися обличчям до Тібінґа. Англієць обдарував їх змовницькою усмішкою і відчинив дверцята бару.

— Чи можу я запропонувати вам щось випити? Чипси? Горішки?

Софі й Ленґдон похитали головами. Тібінґ усміхнувся й зачинив бар.

— Тоді повернімося до могили лицаря.

— Фліт-стрит? — Ленґдон обернувся до Тібінґа на задньому сидінні. — На Фліт-стрит знаходиться якась схованка?

— Міс Неве, чи не дозволили б ви цьому хлопцю з Гарварду ще раз глянути на вірш? — спитав Тібінґ.

Софі сягнула в кишеню й витягла звідти чорний криптекс, усе ще загорнутий у пергамент. Вони домовились залишити палісандрову скриньку і більший криптекс у сейфі літака. Софі розгорнула пергамент і простягла його Ленґдону.

Хоча Ленґдон уже читав ці рядки кілька разів у літаку, він не міг здогадатися ні про яке конкретне місце. Тепер він повільно вимовляв слова, уважно прислухаючись до ритму в надії, що той відкриє йому смисли.

Той лицар в Лондоні лежить, що папа хоронив,

Що плід тяжких його трудів святий накликав гнів.

Шукайте кулю: місце їй у нього на могилі,

У лоні сім’я в ній лежить, в її рожевім тілі.

Усе досить просто. У Лондоні було поховано якогось лицаря. Лицаря, який вчинив щось таке, чим розгнівав церкву. Лицар, з чийого надгробка було забрано якусь кулю, що мала б бути саме там.

Останній рядок вірша — рожева плоть і запліднена утроба — прозоро натякав на Марію Магдалину, Троянду, Рожу, яка носила сім’я Ісуса.

Одначе Ленґдон усе одно не міг збагнути, хто цей лицар і де він похований.

— Ніяких ідей? — гмикнув Тібінґ. — Гаразд, я поясню вам. Насправді все дуже просто. Перший рядок — це ключ. Зачитайте його.

— Той лицар в Лондоні лежить, що папа хоронив, — прочитав Ленґдон уголос.

— Саме так. Лицар, похований папою, — він глянув на Ленґдона, — про що це вам говорить?

Ленґдон знизав плечима:

— Лицар, похований папою? Лицар, на чиєму похороні був присутній папа?

Тібінґ голосно розсміявся.

— О, це геніально. Ви завеликий оптиміст, Роберте. Гляньте на другий рядок. Той лицар зробив щось таке, що викликало священний гнів з боку церкви.