Володимир Богомолов - У серпні сорок четвертого...

Особливий інтерес для нас становлять відомості про радіошифр, яким вони могли користуватися, а також режим і будь-які подробиці радіопередачі.

Єгоров».

Коли Хижняк провулком виїхав на шосе, тритонний ЗІС, на який сіли двоє офіцерів, уже зник.

(Стрілка на спідометрі полуторки тремтіла між цифрами «сорок» і «п'ятдесят»: швидкість для бруківки немала, та, як здавалося тепер Андрієві, все ж таки недостатня. Альохін відкинувся в куток кабіни і, обгорнувши бінокль хусточкою, притис до очей. Біля наступної вьоски він зміг добре роздивитись ЗІС, що їхав далеко попереду.

Це була стара тритонка, в якої погано виднівся на задньому борту номер И 1-72-15. Крім молодого офіцера (кругловидий капітан сів у кабіну), в кузові їхало чоловік сім цивільних, на вигляд селян, і двоє солдатів. Шматок заднього борту з лівого боку вгорі був виламаний. «Примітна машина!»

Незабаром біля одного села ЗІС зупинився; було видно, як селяни стягували мішки з машини, а тоді збилися коло кабіни, розплачувалися з водієм. Хижняк, щоб витримати дистанцію, змушений був пригальмувати, й одразу ж колона студебекерів, з десяток автомашин, випередила газик і поїхала перед ним. Це розвідників аж ніяк не влаштовувало: між полуторкою і ЗІСом з обламаним бортом мало б бути — для прикриття — не більше двох-трьох машин.

— Обганяй! — наказав Альохін.

Хижняк по черзі обігнав кілька вантажних машин; перед газиком тепер їхав курдуплюватий вілліс. Хижняк сигналом тричі просив посторонитися вправо, але шофер вілліса і далі їхав, не поступаючись. Обсаджена з обох боків деревами дорога була досить вузька, через що важко було обганяти, а в даній ситуації це зробити було просто неможливо. І все ж, влучивши зручний момент, Хижняк, порушуючи будь-які правила, пішов на обгін з правого боку і порівнявся з віллісом; якусь мить машини мчали поруч, бік у бік. Вусатий майор-танкіст, який сидів біля шофера, щось з обуренням прокричав і погрозив Хижнякові кулаком. Хижняк не звернув на це уваги, але вілліс вискочив наперед, і шофер, очевидно за наказом майора, не даючи дороги, знову їхав самою серединою. Крізь заднє скло кабіни Андрій бачив, як Хижняк, збуджено розмахуючи рукою, щось казав Альохіну. Як і більшість бувалих шоферів, Хижняк не терпів швидкої їзди, а ще більше перегонів на нерівній дорозі; завжди спокійний і трошки флегматичний, він у таких випадках, розпалюючись, втрачав владу над собою і страшенно лаявся.

До Ліди лишалося чотири кілометри.

Попереду на переїзді обхідниця колій, присадкувата жінка у вигорілій ситцевій хустині і старих чоботях, опускала смугастий шлагбаум.

Вілліс рвонувся і проскочив під поперечиною, яка все опускалася. Хижняк і Альохін разом закричали з кабіни — жінка обернулася, в неї було червоне, з дуже світлими бровами, сонне обличчя. Альохін кулею вилетів з машини, вирвав у неї мотузку, штовхнув шлагбаум угору, і під оглушливо-тривожний гудок паровоза полуторка, підскочивши на рейках, переметнулась через колії.

Далеко попереду завиднілись освітлені неяскравим вечірнім сонцем околиці Ліди.

Хижняк швидко наздогнав вілліс і знову засигналив; маленька курдуплювата машина, й далі не кваплячись, уперто їхала самою серединою. Дорога поширшала, і Хижняк, зважившись, несподівано різко додав швидкості і самою обочиною, мало не злетівши в кювет, упритул перегнав вілліс.

Тепер йому ніщо не заважало, і він гнав як міг. Перед полуторкою мчали вантажні машини, попереду них час від часу було видно ЗІС И 1-72-15; в кузові на лавці біля самої кабіни в профіль до розвідників сидів молодий світловолосий офіцер.

На контрольно-перевірному пункті при в'їзді до міста з обох боків шлагбаума збилося зо три десятки машин. Дівчата-регулювальниці перевіряли у водіїв проїзні документи і пропускали машини по черзі з того й з того боку. Полуторка зупинилася, між нею і ЗІСом з обламаним бортом було шість вантажних машин. Хижняк одразу виліз і пішов, навкруг полуторки, оглядаючи та обстукуючи балони ногою; а Альохін, зіскочивши на обочину, дивився, що діється попереду.

З вілліса, який теж під'їхав, з грізним виглядом виліз вусатий майор, він ще був молодий, років двадцяти шести.

Поляскуючи себе прутом по халяві хромового чобота, він владно і нетерпеливо крикнув Хижнякові:

— Сержанте, до мене!..

Хижняк запитливо подивився на Альохіна.

— Сідай за кермо, — наказав Альохін, і Хижняк, пригнувши голову, втиснувся в кабіну.