Володимир Богомолов - У серпні сорок четвертого...

— Капітане, ідіть сюди! — геть червоний з люті закричав майор.

Альохін підійшов і відкозиряв.

— Та як ви смієте… — задихаючись, промовив майор, — обганяти легкову машину… старшого за званням…

Альохін мовчки дістав і показав йому своє службове посвідчення, вірніше, обкладинку з витиснутим написом «Контррозвідка «Смерш».

— Але ж я не знав, — мовив майор розгублено. — Повірте, товаришу капітан, не знав…

— А вам і нічого знати, — тихо відповів Альохін. — Є правила руху, обов'язкові для всіх, і треба їх дотримуватися…

Козирнувши, він пішов уперед і наздогнав полуторку, — машини поволі, одна за одною рухалися до шлагбаума.

— Втечуть… товаришу капітан! — не витримав Андрій.

— Не піднімайся в кузові, — звелів йому Альохін і швидко попрямував до дерев'яної будки КПП; він розумів, що поки перевірять шість передніх вантажних машин, ЗІС буде далеко.

Андрій бачив, як Альохін зайшов у відчинені двері. Через якісь секунди у водія ЗІСа, за яким вони стежили, перевірили документи, і машина рушила від шлагбаума.

— Вирулюй вліво! — наказав Андрій Хижнякові. — Живо! Хижняк виїхав ліворуч і вловчився ривком проскочити до шлагбаума, та вже рушила зустрічна машина, і він мусив загальмувати, встигнувши, однак, в останню мить вивернути вправо так, що полуторка стала впоперек, загородивши дорогу. Сержант-регулювальниця із засмаглим личком, що від злості стало некрасивим, розмахуючи прапорцем, кинулася до полуторки.

— Куди?! Куди прешся?! — захриплим голосом кричала вона.

І попереду, і позаду шалено сигналили; чулася лайка обурених шоферів. Хижняк, одхиливши дверцята, ступив на підніжку і, не знімаючи руки із хрестовини керма, висунувся з кабіни, роззираючись. Цієї критичної хвилини з'явився Таманцев — він щойно під'їхав на попутній машині. Ні про що не питаючи, він оббіг полуторку і рвонувся до зустрічної машини.

— Назад!.. Назад здавай! — скорчивши люту міну, громовим голосом закричав він на водія і нахабно відрекомендувався — Військовий автоінспектор!.. Ти що робиш?! Назад здавай!..

Рябий старшина, водій зустрічного ЗІСа, трохи сторопівши від такого натиску, почав виправдовуватися, але Таманцев, розчинивши дверцята кабіни, рішуче відсунув його і, сам скочивши за кермо, спритно відкотив машину назад і праворуч, до самого кювету.

Тим часом регулювальниця, ставши перед полуторкою, лаяла Хижняка, справжнього винуватця затору, який до того ж не хотів здавати назад, за обочину, на арештний майданчик, як вона вимагала.

— Не галасуй! Немає у мене заднього ходу! Розумієш, немає! — благальним басом клявся Хижняк, брудною ганчіркою витираючи піт з обличчя. — Ну, не репетуй. Зараз роз'їдемося… І нащо вас на війну беруть?! Тьху, диявол! — спересердя сплюнув він.

З дощаної будки до шлагбаума вже спішили Альохін і масивна, сердита начальниця КПП.

— Пропусти їх! — дожовуючи на ходу, закричала вона регулювальниці.

…Домчати до повороту і, майже не збавляючи швидкості, розвернутися праворуч, куди зник ЗІС, було для Хижняка справою однієї хвилини, але попереду… попереду не було видно жодної машини…

— Прямо! — наказав Альохін.

Полуторка промчала вулицею кілька кварталів, і ось на одному перехресті на паралельній вулиці промайнув ЗІС з військовими в кузові. Хижняк так загальмував, що Андрія і Таманцева сильно притисло до переднього борту, й одразу почав розвертатися назад, але Таманцев, перегнувшись у кабіну, закричав:

— Це не та машина!

Полуторка зупинилася; Альохін виліз на підніжку, росинки поту блищали в нього на лобі.

— Р-розвернімося вліво, — порадив Андрій нерішуче, — п-проскочимо назад, повз базар і до с-станції.

— Наші армійські чоботи, — сказав Альохіну Таманцев, — сорок перший і сорок другий розмір, масового пошиву, широкої колодки… Ношені, з вираженими індивідуальними ознаками… З тими відбитками, що біля джерела, звичайно, нічого схожого… Але встановити їх все одно доведеться, — маючи на увазі офіцерів, мовив він. — З нас вимагатимуть!.. Щодо машини, думаю, що ЗІС із фронтового продскладу. Знаєте, біля станції обгороджені штабелі?

— І я так гадаю, ЗІСок із продскладу, — не дуже впевнено додав Хижняк.

— Чого ж ти раніше мовчав?

— Ручатися не можу. І вам же люди потрібні, а не машина, — сказав Хижняк обізнано. — А вони, може, зійдуть, і тоді…

— Розвертайся! На склад!

Тільки машина під'їхала до території складу, Таманцев на ходу перевалився через борт і, поки Альохін, вийшовши з машини, розмовляв при в'їзді з вартовим, прошмигнув у ворота.